До селян проти лінощів

(Повчання св. Василія до ледачих і тих, хто не хоче робити своїми руками, і похвала працівникам, до всіх добрих.)

Знаю, православні, що більша частина з вас – люди працелюбні і чесні. Знаю, як влітку ви працюєте від зорі до зорі в полі, восени на току, зимою на стороні, у роботі час проводите. Знаю все це і радію за вас; бо вірне те, що Бог людей чесних і працелюбних любить і посилає їм як у цьому житті допомогу і благословення, так і в майбутньому блаженство вічне дарує. Але, радіючи за вас, чесні трудівники, я в той же час не можу не тужити і про ледачих і безтурботних з вас, які звикли жити не на свій власний кошт, а часто обманом, за кошт інших людей, своїх ближніх. Тужу я про таких людей і бажав би якось напоумити їх. Але що я казатиму їм, коли казав вже тисячу разів, що лінощі їх є і перед Богом гріх, і перед добрими людьми сором, і все-таки вони і досі мене не послухали і не виправилися? Хіба от що зроблю: запропоную їм повчання від св. отця. Воно, звичайно, буде дієвіше мого слабкого слова і тому чи не напоумляться вони хоча б ним! Але і ви, чесні трудівники, будьте до цього слова уважні: воно і для вас недаремне, і щось скаже вам, якщо не на напоумлення, то на похвалу вашу.

«Якщо тікаєте, браття, – каже св. Василій, – обробітку землі, то не побачите добра; тому що Бог обіцяв тим, хто обробляє землю здоров’я, а трудящим порятунок. Ледачий же і той, хто нічого не робить, за Апостолом, не вартує і нагодованим бути. А працелюбний землероб дорівнює ченцям, за їх пісним життям і праці, оскільки, залишивши сон, йде обробляти землю і більше дому поле любить, спеку ж і холод тілом переносить. Тому і куштує такий плоди своїх праць, збираючи потрібне на потребу собі. Від них же і жебраків він насичує, а в особі їх і Самого Христа, Який сторицею множить плід того, хто сіє, проливаючи на нього своєчасний дощ.

Той, хто оброблює землю, насититься хлібом, і руки його збагатіють, бо складе високий скирт хліба на току своєму. Той, хто живе своєю працею, благословенний Богом, ледачий же зубожіє. Якби лінощі були угодні Богові, тоді б Він і траві велів народити хліби, і лісу всякий овоч. Горе вам, ледарі, що можуть працювати! Бо яку нагороду отримаєте від Бога і що принесете Йому від своєї праці?.. Не сплячим обіцяв Бог життя вічне, але тим, хто трудиться з вірою у всякій справі. Знаючи це, усі люди добрі і працюють: одні на полях стада свої пасуть і, від тих приносячи Богові дар, рятуються. Інші, косячи сіно, годують їм овець і, від тих одягаючи жебраків, тим сприймають благословення Господнє. Інші морем плаваючи і торгівлю роблячи, багатство збирають; і якщо від нього дадуть частину церквам і жебракам, то по смерті приймуть вічну нагороду на небесах. І усі, які ремеслами займаються, нехай подадуть милостиню, щоб через неї набути милості на суді Божому. І дружини повинні працювати і пам’ятати, що праця є справа добра, і що ніхто без зусиль не вінчається».

Що вам сказати після цього, люди ледачі? У слові св. отця ви чули, що всі повинні працювати і всі люди добрі працюють. Це от ми і скажемо вам. Усі ми повинні працювати, бо є на те веління – заповідь Божа. У поті чола їси хліб твій, сказав Господь і в четвертій заповіді Своїй написав: шість днів роби. Що ж звідси? А те, якщо є на роботу заповідь, веління Боже, то, отже, і сама робота є справа Божа. А де справа Божа, там чи не мають бути всяка радість і старання, і страх. Звичайно, повинні; а інакше недбайливому загрожує прокляття. «Проклятий, – сказано в слові Божому, – хто діло Господнє робить недбало» (Єр. 48:10). Чи бачите ж, ледачі, до чого ви доводите себе своєю лінню? Бійтеся ж страшного вироку Божого і змініть безпечність на турботу, лінощі на старанність, знайомство з недбайлами на дружбу з людьми працелюбними і богобоязливими. Тоді, замість прокляття, благословення Боже привернете на себе, і ви, з чад гніву, станете чадами Його любові, святині і благословення. Амінь.