Вчасно подати Христу скальпель

Добре додуматися до думки про свободу

Щойно минув Петров піст – а вже от він і Успенський.

Чи потрібно знову і знову говорити про те, навіщо піст потрібен? Усім вже набридло, чесно слово!… Але все-таки поділитися думками про піст – можна, може кому і згодиться.

Потрібен піст (якщо потрібен) кожному по-різному. Одному – через послух Церкві, другому – як підготовка до Події, будь то Пасха або Успіння Богородиці, третьому – як аскетична вправа, четвертому – як дієта, п’ятому… Так і має бути, люди в Церкви всі різні.

Я ж, наприклад, думаю от про що: чудово, якщо в питанні про піст християнин додумався до думки про свободу: «Так, є така позиція: мені ніхто не має права піст нав’язати, жодні священики і жодна традиція, піст є справа добровільна, можу його і не дотримувати, але є інша позиція: можу дотримувати. І чому, власне, треба як маркер свободи брати саме першу позицію, а не другу? Жити вільно і розв’язно я вже пробував, а нумо, спробую попостити».

Корисно, коли піст йде важко

І ще корисно буває, коли цей християнин, застосувавши до себе цю свободу, виявить свою докорінну несвободу. Скажімо, коли алкоголік (навожу знайомий усім приклад залежності, один з багатьох), що в запалі каже: «Я ні від чого не залежу, можу і не пити!», спробувавши і справді не пити тиждень, збентежено виявляє, що якраз не пити і не може, що усі його уявлення про власну вільність – ілюзія.

Дуже корисно, коли піст йде важко, коли чується скрип при натужній спробі посунути якусь супротивну людині громадину, що затуляє світло, словом, коли людина здійснює піст саме як подвиг.

Що мені робити, коли громадину потрібно зрушити, а не виходить, сил немає? Правильно, доводиться роздумувати: підкопати, використовувати важіль, шукати якісь інструменти, а в міру можливості, застосовувати для вирішення завдання рекомендації і спостереження тих, хто пробував робити те ж саме.

Слово «інструменти» виникло тут не випадково. Колись о. Павло Флоренський роздумував про те, що всі винаходи людини виходять з прихованого бажання збільшити і продовжити себе, зробити досконалішими свої недосконалі органи: підзорна труба – удосконалити зір, паровоз і автомобіль – зміцнити і подовжити ноги, і так далі.

Ці спроби пропащої смертної людини виправити свою недосконалість – цілком природні, вони від глибинної туги по втраченій досконалості і безсмертю, по тій людині, яка була задумана і створена Богом як вінець творіння, біда тільки, коли здійснюються такі спроби – поза Богом…

Викривлення особи вимагає духовної ортопедії

А чи є такі спроби – у Богу? Так, є. І мову тут доречніше вести вже не про слюсарні чи столярні інструменти, що додаються до світу, а про медичні, що додаються до самого себе. У книзі «Стовп і затвердження істини» Флоренський писав про це так: «Зло є не що інше, як духовне викривлення, а гріх – все те, що веде до такого. Але наявність цього викривлення особи вимагає свого роду ортопедії, духовної ортопедії. Ця ортопедія – вузький шлях подвижництва в розумі святих отців».

Простіше кажучи, якщо, скажімо, стопа моя уражена гангреною, то в мене є вибір: або не чіпати її і чекати неминучої тяжкої смерті, заглушаючи біль чимось – або щось робити, поки не пізно, відсікати гнилу частину («відхилися від зла»). А далі що? Як «створити благо»? Наростити нове (як)?. Скористатися протезом (де узяти)?.

Бог у силах виростити нам новий орган, у це ми віруємо, сповідуючи сподівання воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.

Мало того, ми з вами зустрічаємо людей, зцілених від тих або інших видів гнилизни гріха, що вже в земному житті явно несуть у собі світло і життя Духа Святого (чи багато їх навколо ми бачимо – інше питання…). Але часто зустрічаємо і тих, хто тільки ще перебуває в довгому процесі лікування, хто поки що користується тимчасовим протезом. У процесі болючому, адже протез натирає, він вимагає метушні з ним, але ці люди змиряються і розуміють: з протезом я можу хоч і не вальс танцювати і не стометрівки бігати, але якось ходити, без нього ж – зовсім ніяк, хіба що повзати.

Порівняння грубе, як і всякий образ – приблизне, але бачиться особисто мені доречним. О. Павло говорить про «духовну ортопедію», маючи на увазі роботу над головним нашим органом – серцем. Серцем, яке є осердям життя людини, тим місцем, де відбувається, говорячи мовою космонавтів, «стикування» людини і Бога, місцем, яке, будучи уражено гріхом і гнилизною, миттєво вражає виразкою всі інші органи, усі інші грані нашої істоти і існування.

Лікар – Христос, а ми – Його пацієнти і асистенти

Особливість цього лікування така, що лікар тут, безумовно, Сам Христос, але ми з вами – не лише Його пацієнти, але і, таємничим чином, Його асистенти, від наших праць, зусиль, уміння залежить дуже і дуже багато що. Нас без нас не врятувати – і в цьому теж прояв нашої унікальності, нашої Богом створеної величі, глибокої довіри Бога до нас і нашої свободи.

Я читав і чув немало суперечок на тему про те, чи може людина-асистент у цьому процесі лікування таке понароблювати, що і Христос потім не зможе виправити, яка частина участі людини в синергії з Богом, у справі спасіння. Знаю одне: основні рятівні рекомендації дані усім християнам без виключення, вони прості і давно відомі, а вже як саме ми ним слідуватимемо – справа кожного з нас.

От піст – якраз і є один з багатьох засобів цього зцілення, роботи Себе-Христового асистента над собою-пацієнтом.

У даному випадку – той піст, який на нас чекає, коротенький Успенський. Доброї, творчої і плідної вам роботи!

Автор: священик Сергій Круглов