Дві фрази

Багатий юнак відійшов у скорботі, Джеймс Тіссо

В євангельському епізоді, що розповідає про Ісуса та багатого юнака (див., напр., Мф. 19:16-26) найбільше запам’ятовується Христове порівняння, що «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф. 19:24). Також хтось може згадати заклик Христовий продати добро, роздати убогим та піти за Ним. Це не дивно, адже порівняння і тим більше заклик Христовий просто вражають нашу уяву і свідомість, через що і запам’ятовуються. Але сьогодні хотілося поговорити про дві фрази-вислови: юнака і Ісуса, які, можливо, не настільки запам’ятовуються, проте вартують обговорення.

Перше фраза – це запитання юнака звернене до Ісуса: «Все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?» (Мф. 19:20). «Зберіг», тобто дотримав, між іншим, Божі заповіді: не вбив, не чинив перелюбу, не крав, не лжесвідчив, шанував батьків, любив ближнього як самого себе (див. Мф. 19:18,19). Все це згадане ніщо не нагадує?

«Не пиячу, не палю, нікого не вбив, нічого не вкрав…», – напевно, багатьом з нас довелося чути подібне (і не раз) з вуст подібних самоправедників. Єдине, напевно, що відрізняє цих «праведників» від євангельського юнака, так це те, що вони не задаються питанням: «Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19:16). Хоча й тут, можна засумніватися в намірах юнака: адже він жив у час, коли всі поголовно вірили в існування Творця, тому, відповідно, задавалися подібними запитаннями. У наш же час віра в Бога є необов’язковою, тому подібні «праведники» можуть не утруднювати себе питаннями про загробне життя.

«Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені… Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?» (Рим. 7:19,20,24), – а от слова людини, яка щиро намагалася виконувати Божі заповіді. І який результат? Переконання у своїй неспроможності і жодного натяку на те, що вдалося це зробити «з юности» своєї. Який вихід з цієї ситуації?

На це дає відповідь Ісусів вислів, який посідає друге місце в списку сьогоднішнього обговорення: «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26). Лише Богу можливе під силу не тільки потрапляння конкретної людини в Царство Боже, адже цей вислів був відповіддю на апостольське запитання: «Так хто ж може спастися?» (Мф. 19:25), але й взагалі, святе, безгрішне земне життя конкретної людини: «Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як. 1:16,17). До речі, саме це мав на увазі апостол Павло, знайшовши шлях визволення з полону смерті: «Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:25).

Лише завдяки Богу в людини з’являється реальна можливість жити свято, все інше – марні спроби, вже не кажучи про потрапляння в Боже Царство. От ця істина, яка залишилася закритою для багатого юнака, як і для більшості Христових, і не тільки Христових, сучасників. Такий урок, який можна отримати з євангельського уривка про Ісуса та багатого юнака (Мф. 19:16-26), і саме це має складати основу нашої віри, за словом Христовим: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). Віри, яка «без діл мертва» (Як. 2:26), що довів Ісус на прикладі багатого юнака, який не зміг розстатися зі своїм майном попри всі благі наміри.

І на останок. «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26), – чи не став цей вираз настільки звичним для нас, що ми часто-густо перестали його взагалі сприймати. Чи нам просто бракує віри?

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці