Стати вільним і чистим, як зоряне небо

Ісус і багатий юнак (Мф. 19:16-26)

Напевно, небагато з нас, з наших співвітчизників можуть сказати про себе, що вони багаті. І не тому, що всі бідні. Кажуть зазвичай: “Я, слава Богу, не жебрак”, “ми не бідуємо”, “у нас усе є”, “ми люди забезпечені”, “я досить заможна людина” і т. д. А сказати: “я багатий” – такого майже не почуєш. Чому? З одного боку, грошей, як мовиться, багато не буває. Що таке багатство? Мільйон рублів? Доларів? Чи мільярд фунтів? Скільки б ні було, хочеться ще більше. А з другого боку, у нашому суспільстві, хоча це явно і не формулюється, все ж поки що присутнє усвідомлення того, що бути багатим (як і знаменитим) – негарно. Адже від життя нікуди не подітися, і всяка “забезпечена” людина розуміє, що навколо неї – тисячі і мільйони незабезпечених, бідних і навіть убогих. І тому всяке нове придбання, хоча і тішить око, все ж (хочеться вірити і сподіватися) нерідко супроводжується докором сумління: а чи так мені потрібна ця річ? А чи не можна було витратити ці гроші з більшою користю? Але ми зазвичай досить успішно нейтралізуємо цю хвилинну слабкість: усім все одно не допоможеш, їм даси – вони проп’ють, я ці гроші тяжкою працею заробив – і тому подібне. І ці заперечення багато в чому резонні. Але не в усьому. І, мабуть, навіть не в головному.

Що каже Христос? А каже Він (і притому абсолютно ясно – не перекрутиш, не переговориш!): “Продай добро твоє і роздай убогим” (Мф. 19:21). Але ж це ж безумство! Зараз це – добро, майно, що приносить дохід. І що – от так це продати і роздати? Та ці жебраки через день знову будуть такими ж жебраками. Який сенс від такої добродійності? Тут потрібно б створити фонд, можливо, випустити якісь акції, облігації. Покликати серйозних людей, вирішити питання. Знайти виходи на держструктури, бізнес, Церкву. Налагодити адресну допомогу, забезпечити звітність, прозорість. Попрацювати над ефективністю, швидкістю реагування. Загалом, справа дуже серйозна. А Він каже: продай – і роздай. Ну ясно, Він взагалі не від світу цього. А нам тут жити.

Так, Христос і Його Царство – не від світу цього. І схоже, Він зовсім не піклувався про ефективність витрачання коштів, отриманих від передбачуваної реалізації рухомого і нерухомого майна Свого співрозмовника. Він піклувався про його душу. І найпростіший спосіб удосконалити душу – це позбавити її від піклування про багатство. Продати, роздати, забути. Чи буде від цього жебракам далекосяжна користь – не про те мова. Але зрозуміло, що користь душі, яка звільнилася від зайвих земних пристрастей, – буде, і чимала.

Чи гріховне багатство саме по собі? Відповідь тут, як не дивно, негативна. Гріховними можуть бути наші справи, слова, думки, наміри. Але сокира, телевізор, комп’ютер, гроші – не гріховні. Проте дуже важливе те, як ми використовуємо ту чи іншу річ, яку дію чинить ця річ на нашу душу, нашу волю. Багатство, навіть якщо і не викликає патологічної залежності, все ж, як правило, створює ілюзію захищеності, стійкості, самодостатності його володаря. Тут вже не потрібен Бог, тут зайві інші люди, поступово помирає совість і зникає любов. Виключення, звичайно, є, але вони рідкісні – наше спотворене гріхом єство легко піддається чарівливості купюр і монет.

Саме тому – важко багатому (а точніше тому, хто надіється на багатство – Мк. 10:24) увійти до Царства Небесного. Втім, “важко, але можна”. І можливо це Богу, Який прийшов “прикликати не праведників, але грішників до покаяння” (Мф. 9:13). А наша справа – відгукнутися на цей заклик, змінити свої думки і своє життя. Розстатися з багатством іноді дуже легко – особливо коли це відбувається окрім нашої волі, наприклад, у результаті стихійних лих. Але розстатися з прихильністю до грошей, позбавитися від хибної надії на них – набагато складніше.

Як же боротися з прихильністю до грошей? Євангельська розповідь про багатого юнака дає нам відповідь на це запитання: роздай жебракам. Так, ми не зможемо роздати все (і, потрібно усвідомити це, не зможемо в такому разі стати досконалими). Так, ми будемо дуже обачними і розбірливими, даючи комусь свої (свої – як нам здається) гроші. Але потрібно потихеньку привчати себе до цього. Інакше Господь сам потурбується про нашу душу – так, як визнає за потрібне.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці