Урок Івана Хрестителя

Іоанн Хреститель викриває царя Ірода, Джованні Фатторі

Про людину часто судять після її смерті: чи то її моральні якості, чи її досягнення в житті. І підводячи на основі цих критеріїв своєрідний підсумок її життя, доходять висновку: чи було успішним життя тієї людини чи ні. А як можна оцінити життя Івана Хрестителя?

«Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди та мед дикий» (Мф. 3:4), – у матеріальному плані Іван не досягнув нічого. Проте варто зауважити, він цього і не шукав. Бо метою його життя було не накопичення матеріальних статків, багатств, які «черв і тля точать і… злодії підкопують і крадуть» (Мф. 6:19), а пряме слідування Божій пораді: «Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть» (Мф. 6:20). І за цим критерієм Іван досяг справжнього успіху, при чому такого, що сам Бог про нього сказав:

Не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя (Мф. 11:11). Такі слова дорого коштують: як у цьому житті, так і в житті майбутнього віку. І за це Іван сплатив найвищу ціну: він віддав усе, що мав – власне життя.

«Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр. 13:7). Чому ж ми можемо навчитися в Івана, окрім відстоювання своїх переконань до самого смертного кінця? – Нелицемірній правді. Саме нелицемірній, бо правду багато хто любить казати, проте ця правда зазвичай стосується людей, які не зможуть завдати шкоди, але оминає можновладців чи просто людей, які можуть покарати за це.

Не личить тобі мати її! (Мф. 14:4), – сказати це східному правителю могла дійсно безстрашна людина, яка безумовно довіряла Богові. І не тільки довіряла, але й любила Його: «У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх» (1Ін. 4:18), – напише згодом інший Іван, син Зеведеїв, прозваний апостолом Любові.

Іван Хреститель любив Бога, для нього сповіщення правди людям означало виконувати Божу волю, роль написану Богом саме йому. Саме любов до Бога спонукала (у жодному разі не примушувала) попри смертельну небезпеку до останнього подиху життя сповіщати правду людям: що через власні гріхи вони не зможуть побачити Господа, того, Кому за його словами він «недостойний понести взуття Його» (Мф. 3:11). Саме гріхи, зокрема вбивство Івана Хрестителя, завадили згодом Іроду роздивитися при нагоді в Ісусі з Назарету – Месію, Сина Божого: «Зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата» (Мф. 23:11). Саме власні гріхи не дають іншим людям побачити Божу дію у своєму житті.

Так чому ж ми можемо повчитися в Івана Хрестителя? Передусім любові до Господа і до ближніх, а також перебування в цій любові до самого кінця. А найкращим вшануванням пам’яті Божого посланника буде слідування його заклику: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне» (Мф. 3:2), «бо така щодо вас воля Божа у Христі Ісусі» (1Сол. 5:18).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Усікновення глави Іоанна Предтечі