Полюбити себе самого – як?

Про найбільшу заповідь у Законі (Мф. 22:35-46)

Мірою любові до ближнього Господь ставить любов людини до себе самої. Тому, щоб виконати заповідь Спасителя, ми спочатку повинні зрозуміти: як же нам любити себе самих? На перший погляд, це просто: робити все, що хочеш. А якщо відразу не виходить робити все, що хочеш, то потрібно прагнути до створення умов для такого життя. Можливість вільного задоволення всіх бажань дають гроші. Отже, треба постаратися по можливості швидко заробити багато грошей, а потім жити без турбот собі на втіху. Логічно? Ще б пак! Саме так будує чи намагається будувати своє життя більшість наших сучасників.

Проте незважаючи на всю логічність і природність такого життєвого плану совість і здоровий глузд підказують нам, що навряд чи Спаситель мав на увазі саме таку любов до себе. Якби наше життя обмежувалося кількома десятками років, що проводяться на цій землі, тоді, ймовірно, нічого кращого і придумати було б не можна. Але якщо ми сподіваємося увійти до Царства Небесного – у такому разі, очевидно, нам доведеться змістити акценти.

Полюбити себе самого – це означає протягом свого земного життя створити передумови для того, щоб наше життя продовжилося у вічності, щоб і тут, і там ми були з Богом. Як це зробити? Про це – усе Євангеліє, про це – апостольські Послання. А якщо коротко, то відповідь у двох найбільших заповідях: передусім нам належить полюбити Бога – полюбити Його усім серцем, усією душею, усім розумінням. Якщо прагнення до Бога буде визначальним початком нашого життя, якщо наближення до Бога стане нашою метою, а віддалення від Нього сприйматиметься як подоба смерті, – тоді ми зрозуміємо, що важливе, а що другорядне, що служить для нашої користі, а що шкодить, де ми проявляємо любов до себе, а де легкодухо поступаємося своїм пристрастям.

Якщо ми полюбимо Бога усією душею, нам стане ясно, що вірний засіб наблизитися до Нього – це відмовитися від своєї волі і підпорядкувати її волі Божій. Можливо, саме в цьому полягає якщо не кінцева, то одна з найважливіших проміжних цілей християнської аскези. Адже підпорядкувавши свою пошкоджену гріхом волю вседосконалій і благій волі Божій, ми ставимо в центр власного життя не себе, а Бога, а значить – завдаємо удару по своїй гордині і самозвеличенню. Натомість же отримуємо благодатну допомогу нашого Творця і Спасителя.

Отже, жити, як хочеш – це не любов до себе, а щось протилежне. Власне, це переконання дуже давно сформульоване в приказці: “Живи не як хочеться, а як Бог велить”. Веління Божі нам відомі, залишилося лише втілити їх у життя.

Добре, припустимо, ми знаємо тепер, як любити себе самого. Але як же нам любити ближніх? Захворів батько – ми кажемо: “На все воля Божа!” – і навіть не ворушимося з місця. Дружина каже: “Милий, ми сто років не були в кіно”, – а чоловік відповідає: “Залиш, це все бісовщина, давай краще ще раз помолимося”. Дочка просить: “Мамо, мені нові джинси потрібні”, – а мама у відповідь: “Спідницю надінь, безсоромниця, і хустку не забудь на голову!” Щось тут не так, погодьтеся. Але що? Думається, ми зрозуміємо це, якщо перечитаємо слова Спасителя. Перша заповідь: полюбити Бога. Друга – полюбити ближнього, як самого себе. Чи дійсно ми полюбили Бога усією душею – або це тільки мріяння і гордівливе самопіднесення над ближніми? Якщо ми насправді любимо Бога, то стаємо подібними до Нього, стаємо здатними до співпереживання, до терпіння, до поблажливості.

Людина, яка дійсно любить Бога, бачитиме образ Божий у кожній людині, прагнутиме до діяльного служіння своєму ближньому. Той, хто полюбив усім серцем Бога знайде слова, щоб спонукати ближнього до висот духу. Той, для кого Бог на першому місці, себе ставить на останнє місце, а всіх інших – вище за себе, а тому не буде зневажати ближніх і повчати їх звисока, але буде привітний з усіма, хто приходить до нього.

Якщо ж ми не можемо засвідчити про себе, що полюбили Бога всім серцем, якщо ми не відреклися від цього тлінного світу, – тоді і з ближніми нам потрібно бути простішими і скромнішими. Ми бажаємо собі здоров’я? Так допоможемо зберегти його іншим людям. Нам потрібен відпочинок і розваги, що не ображають моральність? Не відмовлятимемо в цьому і своїм ближнім. Можливо, розлучившись з квітучою юністю, ми сталі байдужими до одягу? Але постараємося зрозуміти, що не всі люди такі, як ми, і що в певному віці подібні речі можуть здаватися найважливішим на світі.

З чого ж почати? Чи полюбити нам Бога чи ж зосередитися на любові до ближніх? Відокремити одне від другого неможливо. Наша любов до Бога має проявлятися передусім у вірності Йому, тобто у виконанні Його заповідей – у тому числі заповіді про любов до ближніх. Любов же до людей ми зможемо явити на ділі, якщо в кожній людині, з якою нас зводить життя, бачитимемо Христа, нашого Спасителя і Бога. А якщо наважитися прикласти подібне сприйняття до самих себе, ми зрозуміємо, з яким трепетом і благоговінням ми повинні ставитися до своєї власної душі, до свого тіла і до свого життя.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 15 неділя після П’ятидесятниці