Лукаве самовиправдання

– Господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє. (Мф. 25:24,25).

Читаючи Господню притчу про таланти, а саме реакцію «лукавого і лінивого» слуги, мимоволі задаєшся запитанням: якщо він знав, що господар жорстока людина, тоді навіщо не «віддати срібло… купцям» (Мф. 25:27), щоб отримати прибуток, що й зробили двоє інших слуг? Відповідь на це запитання схована в самому описі слуги, який дав йому господар: «Лукавий рабе і лінивий!» (Мф. 25:26). Лінь завадила цьому слузі примножити талант, а от лукавство… Лукавство зіграло з ним, як то кажуть, злий жарт: «…Лукавий язик потрапить у біду» (Притч. 17:20). Таке завжди стається з тими, хто причину своїх негараздів завжди шукає в оточені, а не в самих собі. Проте, щоб краще розібратися в самообмані лукавого раба, варто повернутися до початку притчі.

Загалом, у притчі про таланти не розповідається про сам процес примноження талантів, які господар дав своїм слугам. Нам показані лише дві картини: як господар передає таланти, і як «вимагає від них звіту» (Мф. 25:19). Проміжок між цими двома сценами залишається, так би мовити, «за кадром». Як залишаються «за кадром» аргументи, які наводив на своє самовиправдання лінивий слуга: чи то курс срібла не такий, чи то купці – одні злодії та брехуни, чи то день, тиждень, місяць (не забувайте, минуло «багато часу» 25:19 з моменту від’їзду господаря) невдалий, щоб розпочати торгову оборудку і т.д. і т.п. Одним словом, усе не так, окрім мене.

Звідки така впевненість у ході думок лукавого слуги? Щоб знайти подібний приклад поведінки, не треба рушати «у далекий край» (Лк. 15:13), варто озирнутися по боках, щоб побачити подібну картину самовиправдання навколо себе, в оточуючих людях, або ж у самому собі… Самі люди обирають свій шлях, а Господь… лише розставляє все по належних місцях. Кому віддає нагороду: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25:21), а кому – згідно скоєного: «Негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30), адже «хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17). Господь дає нам життя, наділяє нас талантами для того, щоб ми були згідно Його слів: «сіллю землі» та «світлом світу» (див. Мф. 5:13,14), а не шукали виправдання своєму неробству, тішачи себе марними надіями, що Він увійде в наше «положення», хоча, насправді, знаємо, що «всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Проте багато хто все рівно вважає за краще тішити себе марними надіями: «Ось тобі твоє» і відчепися від мене…

Сама ж притча про таланти закінчується Божим попередженням: «Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!» (Мф. 25:30): «Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:41-46).

Чи зможете тут побачити паралелі, аналогію з лінивим слугою з притчі про таланти? Чи не тільки із слугою?

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 16 неділя після П’ятидесятниці