Ваші добрі справи бентежать людей? Продовжуйте!

Не вступай в суперечку з тими, кого дратують розмови про Бога. Нехай краще ці люди спокушаються, бентежаться, але не озлобляються.

З одного боку, Господь каже нам не спокушати нікого (Мф. 18:7; Лк. 17:1-2). А з іншого боку, Сам Він був спокусою для багатьох. Коли? Наприклад, коли входив у будинки грішників і їв з ними. Як же так?

Господь каже: «Неможливо не прийти спокусам; але горе тому, через кого вони приходять. Краще було б йому, якби жорно млинове повісили йому на шию і кинули його в море, ніж щоб він спокусив одного з малих цих» (Лк. 17:1-2).

Горе нам, якщо ми стаємо спокусою для іншої людини, і особливо – якщо це людина з чистим серцем, дитина або дорослий з душею дитини. І Господь показує нам усю тяжкість цього гріха, кажучи: «Краще потонути, ніж спокусити когось». Цими словами Він хоче показати, наскільки серйозний гріх спокуси – коли ми стаємо спокусою для іншої людини і тим самим перешкоджаємо її духовному розвитку.

Але буває так, що хтось каже нам: «Як ти можеш так чинити? Я в жаху від того, що бачу! Не чекав від тебе. Ти примушуєш мене нервувати, ти бентежиш мене».

Спокушаючи людину своїми поганими вчинками, ми спокушаємо її, і так чинити не можна.

А якщо хтось бентежиться від того, що я ходжу в церкву? Що ж, мені не ходити до церкви через це? Та нехай спокушається, скільки хоче. Що тут поробиш? Як мовиться в Одкровенні, «Святий нехай ще освячується» (Одкр. 22:11). І той, хто в такому разі спокушається, нехай спокушається ще, – кажу я.

Є люди, яких усе дратує і все спокушає. Господь був другом для багатьох грішників, і когось це спокушало. Скажу чесно: якби я жив у той час і був шанованою людиною, то і мене б збентежила дружба Христа з поганими людьми. А ти б не спокусився? Не зараз, коли ти все розумієш і знаєш правильні відповіді, а тоді.

Дай відповідь зараз на моє запитання не правильно, а правдиво. Що б ти подумав, якби побачив, як Господь ходить у гості до грішників, замість того, щоб прийти в твій багатий, облаштований дім? Як би ти вчинив? Ти, що ходиш до церкви і побував на Афоні, – чи був ти колись удома грішної, блудної, скандальної людини, чи спілкувався з нею? І хіба не подумав би ти тоді: «Ну-у, я чекав від Христа іншого, а от що бачу».

Христос – друг митарів і грішників

А Господь каже у відповідь: «Дитя Моє, Я прийшов, щоб врятувати душу іншої людини. Твоя проблема – у тобі самій. Твоє роздратування, твої підозри і фантазії перебільшують усе навколо, і через свій егоїзм ти пропускаєш побачене виключно через власні думки. Через ці думки тебе бентежить усе, що Я роблю. Їм – і ти називаєш Мене черевоугодником. Не їм – і ти кажеш, що Я прикидаюся подвижником («Що це ще таке? Чому Він не їсть?») У результаті Я просто не знаю, що з вами робити. З одного боку, ви називаєте Мене князем бісівським і одержимим, з іншого – другом митарів і грішників, ненажерою і п’яницею. Як Мені поводитися з вами?»

І Господь вибрав, як поводитися з людьми. Він вибрав любов.

Христос і Самарянка, Аннібале Карраччі

Він немов казав людям: «Я люблю, і роблю, що хочу. Я люблю і здійснюю чудеса в суботу». Люди бентежилися. Ну і нехай. Що Господь міг поробити з цим? От, Він сидить і розмовляє із жінкою-самарянкою про те, Хто такий Бог, про її душу, її минуле, її життя, і тим самим приводить жінку до Богопізнання. Про такі речі з жінками розмовляти не прийнято, і апостоли, прийшовши до криниці, не розуміють і трохи бентежаться тим, що Господь розмовляє із самарянкою. А ти як би вчинив у такому випадку? Стояв би з ними і засуджував. Засуджував Кого? Бога. «Що Він робить? Чому Він так вчинив? Як Він міг? Мене це дуже бентежить».

А Господь каже у відповідь: «Дитя Моє, у тебе проблема. А Я не можу тут допомогти тобі, бо не можу не рятувати душу іншої людини тільки тому, що в тебе проблема. Тобто Я можу допомогти і тобі теж – Я можу розв’язати цю твою проблему, щоб ти не спокушався. Адже якщо Я навіть перестану допомагати іншим людям, ти все одно не видужаєш, бо проблема – усередині тебе. Треба позбавити тебе від неї. І тоді ти почнеш ставитися до всього набагато простіше і не бентежитимешся».

Грішниця, що помазала Христа

Допустимо, ти бачиш, що хтось їсть м’ясо в середу. Не дозволяй собі спокушатися – можливо, у людини на це є причина, а ти не знаєш про неї. Чи ти бачиш, як якийсь священик говорить і робить щось дивне. Ти не знаєш, чому він так робить, чому так говорить.

Ти не знаєш мотивів поведінки інших людей. Те, що ти постійно спокушаєшся, – твоя проблема. Припини спокушатися! Не хочеш припиняти? Продовжуй! І в твоєму серці ніколи не буде спокою. Адже хтось завжди буде винен перед тобою, тебе завжди буде щось засмучувати, і ти завжди ремствуватимеш!

Це не мої слова. Це показує нам Сам Господь – Своїм життям. Він здійснює чудеса в суботу, знаючи, що це дратує фарисеїв. І не лише Господь – Його святі також здійснюють іноді вчинки, які багатьох бентежать. І люди кажуть праведникові: «Що це ти робиш? А ще святий!» – «По-перше, я не можу назвати себе святим, – відповідає праведник. – Я не просив, щоб ви називали мене так, і не вважаю, що це правда. А по-друге, я живу перед лицем Господнім, а не перед твоїм обличчям. Я живу для Бога».

І святий встає, читає розділ з Патерика, а потім йде в будинок, де збираються грішні жінки. А люди, бачачи це, починають божеволіти і казати: «Що йому там знадобилося?» І потайки йдуть за святим. Але, наздогнавши його, вони бачать, що він прийшов до цих грішниць не для розпусти, а для того, щоб, схиливши коліна, із сльозами помолитися про них і дати їм грошей зі словами: «Замість того, щоб згрішити сьогодні, візьми ці гроші, а я помолюся за тебе. Я хочу від тебе одного – щоб ти не грішила. З ранку до вечора я заробляв ці гроші плетінням кошиків і, зібравши достатньо, прийшов до тебе. От, я віддаю тобі свій заробіток і прошу тебе: не гріши хоч би в цю ніч».

А жінка каже йому у відповідь: «Як же так? Хіба я не спокушаю тебе?» – «Ні, – відповідає їй святий. – Бо я старий і сивий і я багато постив, і дивлюся на тебе іншими очима. Те, що ти робиш, не хвилює мене. Я бачу гріх, який полонив тебе, і тому не відчуваю зніяковіння від твоїх дій».

І ця жінка дивиться на подвижника, як він молиться, здіймаючи руки до неба, як з його очей течуть сльози, і після молитви бачить, що його обличчя сяє. У вертепі розпусти відкривається Бог. Це дивно. А за стінами цього кубла, у світі людей чистих і праведних, народжуються плітки, засудження.

Святий, перебуваючи з грішниками, залишається чистим і упокореним. А ті, хто в цей час не спілкується з грішними людьми, впадають у засудження і починають тонути в болоті гріха.

А Бог дивиться на все це згори і що робить? Благословляє одного і не розуміє других. І каже: «Ех, ви! Такі хороші люди – постите, молитеся, сповідуєтеся, читаєте, відвідуєте духовні бесіди, їздите в паломництва. І в той же час продовжуєте засуджувати, спокушатися, дратуватися через дрібниці. Ви ще не виросли духовно, не зміцніли, ви ще не стоїте на своїх ногах, ще не любите Мене, а дивитеся на інших Моїх чад, замість того, щоб дивитися на Мене. Дитя моє, Я прийшов у твоє життя для того, щоб у тебе був зв’язок зі Мною, а не щоб ти дивився на всі боки».

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)