Небезпека слова

  • «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно» (Вих. 20:7)
  • «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37).
  • «Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста» (Як. 1:26).

Ці та багато інших біблійних цитат застерігають людей про їх відповідальність за сказане особисто ними. При чому Господь прямо попереджає про це: «Не залишить без покарання». Чим пояснюється така суворість?

«Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48), – так було угодне Богові, що людина єдине Його творіння, яке має дар мовлення, завдяки якому може ділитися своїми думками, почуттями, прославляти Господа… Також людина мала використовувати свій дар у співпраці з Господом: «Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів їх до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй» (Бут. 2:19).

Бог – створив, а людина, це був Адам, – назвала… У цьому акті відчувається спільна праця двох споріднених особистостей: Творця і Його творіння. Людина даючи імена всім тваринам, якби давала згоду, що буде доглядати за ними, адже тільки власник дає ім’я тварині. А Господь, доручивши цю почесну місію людині, підтверджував її виключний, панівний статус серед усього творіння. Проте такий стан речей зберігався до гріхопадіння, після нього дар мовлення став використовуватися не за призначенням…

«Всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством, а язика приборкати ніхто з людей не може: це – невтримне зло; він повний отрути смертоносної. Ним благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою. З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було» (Як. 3:7-10). Так немає бути, проте так постійно відбувається, причому люди не тільки не перестають коїти зло, «але й тим, що роблять, сприяють» (Рим. 1:32). Часто це відбувається саме завдяки сказаному слову, і в цьому, напевно, і є найстрашніша небезпека зловживання словом, адже за конкретний гріховний вчинок людина може отримати людське покарання, а от за слово, що цей вчинок схвалює, інша людина навряд чи взагалі колись відповідатиме, тим більше нестиме відповідне покарання. Звісно, перед людьми, а не перед Богом.

Прекрасна ілюстрація цьому – робота пропагандистів, які сіють ворожнечу між людьми та нацьковують один народ на іншій. Формально, цілком можливо, вони не вбили жодної людини, хоча, насправді, кров усіх вбитих у спричинених їхньою пропагандою конфліктах саме на їх руках. Чи багатьох з них притягнули, притягають до відповідальності? – Лічені одиниці, найбільш одіозні особистості, чиї імена були всіх на вустах у тій чи іншій мірі несуть заслужене покарання перед людьми. Але скільки залишилося невідомих імен тих людей, які забезпечували пропагандистську роботу? Людей, які сіяли завдяки ЗМІ зло, брехню, наклеп у світовому масштабі? Ім’я ним – легіон.

До речі, непогане порівняння з бісами, адже ці люди по суті виконують бісівську роботу. От чому Господь так наполегливо попереджає про відповідальність за все сказане. Причому це стосується не тільки пропагандистів, а всіх, хто не стримує свого язика і множить за його допомогою зло у світі. Просто пропагандисти наведені тут для прикладу, бо можливостей у них у цьому плані значно більше, як і відповідальності за скоєне теж (див. Лк. 12:48).

Редакція сайту


Ваш коментар: