Встань, не бійся і не плач!

Воскресіння сина наїнської вдови, Вільгельм Котарбінський

Воскресіння сина наїнської вдови (Лк. 7:11-16)

У будь-якому підручнику догматичного богослов’я ми можемо прочитати, що Бог у Своїй сутності незбагненний, а тому будь-яке висловлювання про Нього чи неповне, чи абсурдне. Ми і не претендуємо на повноту. Але якщо дозволити собі мислити про Христа як про людину (окремо від Його Божества), то можна сказати, що Спаситель, здійснюючи чудеса, не дотримувався якогось плану. Він не планував зробити те і це, щоб у Нього увірували певні люди в певній кількості. “Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка“, – каже Христос (Мф. 12:39). Бог не займається саморекламою. Згадаємо, як Ісус здійснив перше диво (Ін. 2:1-11): адже Він навіть і не збирався чудотворити – але прислухався до прохання Своєї Матері допомогти людям, які, влаштувавши шлюбний бенкет, зіткнулися з нестачею вина. Він здійснив диво через синівську слухняність і любов до молодих та їхніх гостей. І насичення чотирьох тисяч сталося, передусім тому, що людям просто нізвідки було взяти їжі: “Жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти” (Мк. 8:2).

Так само йде справа і з сьогоднішнім дивом: Христос, як розповідає євангеліст, зглянувся над бідною жінкою, яка втратила спершу чоловіка, а тепер – і єдиного сина, свою надію і опору. Христос бачив натовп людей, які проводжали похоронну процесію, чув у цьому натовпі розмови про померлого і про його матір-вдову – і не міг не відгукнутися серцем на це горе. Він не наказує всім розступитися, не стає в театральну позу. Він просто торкається до носилок – і вся процесія зупиняється. Перші слова Спаситель звертає до невтішної матері: “Не плач“, – каже Він їй. (“Не бійся!” – каже Він Іаїру.)

Мені здається, для нас дуже важливо зрозуміти і відчути, що Ісус – був і є не лише Бог, але і людина. Легко завчити: “Бог є любов”. Так, Бог є любов, і життя, і світло. Але Боже “Слово стало плоттю, і вселилося між нами” (Ін. 1:14). І Боголюдина Ісус виявляє нам в Євангелії не лише Свою божественну велич, але і безмежну людяність, співчуття. І не погано б нам і цьому повчитися в нашого Спасителя.

Наступне слово Христос звертає до померлого: “Юначе, тобі кажу, встань!” (Лк. 7:14) У Бога слово є вже справа: “Він сказав – і сталося, Він повелів – і створилося” (Пс. 32:9). Хлопець сів і заговорив. А Учитель Ізраїлів, віднявши хлопця в смерті, віддає його матері.

І всіх охопив страх” (Лк. 7:16), – продовжує євангеліст. Страх буває різний, і люди, які бачили це диво, теж були різні. Хтось, можливо, через свою зіпсованість злякався такої влади Ісуса. Хтось відчув дотик сили, здатної змінити все його життя, – таке звичне і зручне. Але більшість відчули благоговійний страх перед цим Чудотворцем, Який, будучи беззаперечно людиною, був у той же час більший, ніж людина.

І славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій” (Лк. 7:16). Так, вони були праві: Бог відвідав народ Свій. Більше того: Він став одним з народу. І Він був милостивий до співвітчизників (втім, і до язичників), Він дарував втіху, Він зціляв і воскрешав. “Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг” – свідчить апостол і євангеліст Іоанн Богослов (Ін. 21:25).

Як віддячив обраний народ своєму благодійнику, нам добре відомо. Але Бог усе обертає до блага, і смерть Сина Божого обернулася загибеллю для самої смерті. “Не бійся! Не плач!” – каже Христос кожному християнину: смерть переможена воскресінням, а “довершена любов проганяє страх” (1Ін. 4:18). “Встань!” – чуємо ми владне веління Спасителя, Який повстав з гробу. Встань, християнине, прокинься, скинь із себе смуток і боязнь і прослав своїм життям воскреслого Христа!

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 20 неділя після П’ятидесятниці