Невідповідність ідеалу

У церковному середовищі дуже полюбляють займатися самобичуванням, напевно, не в меншій мірі, як у світі самовиправданням. На доказ того, що сучасна Церква далека від євангельського ідеалу, часто наводять наступні біблійні рядки: «Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його» (Лк. 15:1), – тепер же, як зауважить багато хто, у Церкві залишилися самі фарисеї, яким зовсім немає діла до справ сучасних «митарів і грішників». Доля правди, звісно, у цьому є, і з цим повністю погоджується світ: Церква не ідеальна, дехто зауважить, що вона далеко відійшла від євангельського ідеалу. Саме цікаво, що цей «дехто» навряд чи коли переступав церковний поріг, мотивуючи це тим, що йому не місце серед «сучасних фарисеїв». На доводи цього критикана, багато віруючих почнуть сумно хитати головами на знак цілковитої згоди: «Саме так, у церкві повно фарисеїв».

А чи дійсно це так? Чи такі вже кепські в Церкви справи? Наприклад, звідки тим критиканам знати, що в Церкві повно фарисеїв, якщо вони в церковні стіни носа не показують? Звідки в них ця інформація? З вигадок, домислів? – Звісно, що так, а звідки тоді цьому взятися?

Не будемо сперечатися, у Церкві повно фальші і лицемірства, проте їх добре помітно на тлі щирості і відкритості віруючих людей. Щоб переконатися в цьому, достатньо лише перетнути церковний поріг: у храмах, домах молитви окрім «злих бабок», якими так люблять прикривати своє небажання відвідувати богослужіння багато церковних критиканів, існує також багато щирих, доброзичливих людей. Головне тут, бажання побачити це, адже саме в спільноті віруючих перебуває Христос: «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).

Коли ти хочеш відшукати Бога у своєму житті, усе інше відходить на другий план, навіть лицемірство віруючих людей, лицемірство – яке стало обличчям світу, і тільки Церква залишається тим світлом, що не дозволяє світу повністю розчинитися в лицемірстві та брехні.

Не всі грішники, митарі та блудниці, що жили в новозавітні часи прийшли до Христа, а з часом влилися до новоствореної Церкви. Більш за все, основна маса цих людей залишилася байдужою до євангельської проповіді. Не треба ідеалізувати ті часи, у них вирували ті самі пристрасті, що діють у світі і сьогодні, і люди зі своїми пристрастями і гріхами не сильно відрізнялися від людей сучасних. Уся справа, як у наші часи, так і тоді – у конкретній людині, в її ставленні до своїх вчинків, ближніх, цілого світу, і в залежності від цього ставлення, людина шукає Бога у своєму житті чи починає критикувати весь світ, зокрема Церкву, у брехні, фальші, лицемірстві, тобто у всьому тому, чим переповнене її власне серце. Серце, виправите яке в неї немає жодного бажання.

Редакція сайту


Ваш коментар: