Хто ближній мій?

Добрий самарянин, Джакомо Конті

Притча про милосердного самарянина (Лк. 10:25-37)

Ця притча має красиве тлумачення. Під Єрусалимом розуміється Едем, втрачений рай. Подорожній, який йде в низинний Єрихон, – нащадок Адама і Єви в їх історичному бутті на цій землі. Розбійник – ворог роду людського, диявол. Священик і левіт вказують на Закон Мойсеїв і старозавітне священство, які самі по собі не могли позбавити людину від гріха, не були здатні вилікувати рани, нанесені дияволом. Самарянин – це сам Христос, Який був родом з Галілеї, жителів якої, так само як і жителів Самарії, правовірні юдеї глибоко зневажали. Заїжджий двір – Церква, хазяїн заїжджого двору – пастир (єпископ або пресвітер). Два динарії – вчення Старого і Нового Завіту (чи дві природи в Христі – божественна і людська). Очікуване повернення милосердного самарянина – Друге пришестя Христа Спасителя. Усе це можна деталізувати, для певних осіб, предметів і дій можна відшукати і інші, не менш вражаючі і багатообіцяючі тлумачення.

І все-таки, як здається, корисно і правильніше буде звернути увагу передусім на сам сюжет, а також на те запитання, відповіддю на яке і з’явилася притча. Законник запитує Христа: “Хто ж мій ближній?” (Лк. 10:29), маючи на увазі зі свого боку очевидну у всі часи відповідь: ближні – сім’я, родичі, друзі, сусіди, люди свого кола. І вже, саме собою зрозуміло, з точки зору законника ближнім може бути лише правовірний юдей.

Але Христос замість готової відповіді за звичаєм пропонує співрозмовникові і всім слухачам притчу, в якій представлена незвичайна, але, судячи за реакцією законника, цілком правдоподібна ситуація: повз поранену людину пройшли священик (тобто, власне кажучи, жрець) і левіт (храмовий служитель). Вони не змогли і не захотіли нічим їй допомогти. Але лише житель Самарії, який поєднував служіння істинному Богові з поклонінням хибним богам, змилосердився до нещасного подорожнього. І на питання Спасителя: “Хто з цих трьох – ближній тому, хто попався розбійникам?”, – законник з неминучістю відповідає: “Той, який змилосердився над ним”, – маючи на увазі, звичайно, самарянина, хоч і не вимовив це неприємне для юдея слово.

Зазвичай з цієї відповіді роблять такий висновок: ближні – не лише родичі і друзі. Ближній – це та людина, яка виявляється на нашому життєвому шляху, той, з ким у нас виникають якісь стосунки, той, хто потребує нашої допомоги, турботи, доброго слова. Усе це, загалом, вірно. Але помітимо, що Христос показує ситуацію із зворотного боку: “Хто з цих трьох, – запитує Він, – ближній тому, хто попався розбійникам?” Як точка відліку береться якраз та людина, яка потребує допомоги. І що з’ясовується? Ближній по відношенню до неї – той, якому цей нещасний, будь він у доброму здоров’ї, не подав би, як мовиться, руки. Ближнім виявився ганебний самарянин, який гірше, ніж язичник!

Так буває і в нашому житті. Ми чекаємо душевної участі від священика, іноді сподіваємося допомоги від Церкви як від організації. Ми розраховуємо на підтримку з боку єдиновірців, які всі як один, – благочестиві люди, що читають “духовну літературу”. Але буває так, що священик не може чи не хоче почути наш біль. У найближчому до нашого будинку храмі заявляють, що не займаються добродійністю і годувати бомжів не мають наміру (“тут же батюшки обідають!”). Читачі духовної літератури якось раптом усі зникають з поля зору (напевно, щоб роздобути ще більше духовних книг). І людина залишається наодинці зі своїм болем, зі своїм горем, зі своєю бідою.

Але несподівано приходить така необхідна допомога. Втім, приходить вона звідти, звідки не чекали. Якийсь наш сусід, ім’я якого ми навряд чи пам’ятаємо, який не проти випити і посидіти в хорошій компанії; чи наша приятелька, яка ходить у неправильну церкву і тому не розглядалася нами як та, до кого можна звернутися; чи взагалі випадкова, незнайома нам людина – телефонують, і приходять, і звалюють нас на себе, і несуть. І правовірний віруючий обливається сльозами вдячності і сорому – вдячності за послану Господом допомогу і сорому за свою зарозумілість.

Але всіх нас, і правильних, і неправильних, грішних і тих, хто без гріха, еллінів і юдеїв, полюбив до смерті Милосердний Самарянин, висміяний, зганьблений і вбитий, – наш ближній, Який врятував нас Своїм Воскресінням від розбійника-диявола і відкрив людству Небесне Царство.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 25 неділя після П’ятидесятниці