Палац Рад

Минають тисячоліття, виникають, а потім зникають на мапі могутні імперії, але не змінюються люди, які повторюють раз за разом помилки попередніх поколінь.

Так сталося і з Радянським Союзом, коли в запалі боротьби з Богом там вирішили звести чергову Вавилонську вежу, яка на цей раз мала іменуватися Палацом Рад.

Місце для будівництва було обране не випадкове – у самому центрі Москви, на пагорбі, де вже стояв Храм Христа Спасителя.

Храм Христа Спасителя, 1909 рік

Незважаючи на протести ряду громадських діячів, 13 липня 1931 року на засіданні ВЦВК СРСР, головував на якому М. І. Калінін, було прийняте рішення знести собор. Приводом для такого рішення стало будівництво колосального пам’ятника нової, радянської Росії – Палацу Рад: “Місцем для будівництва Палацу Рад обрати площу храму Христа в місті Москва зі зносом самого храму і з необхідним розширенням площі”, – так постановила комісія.

План реконструкції Москви був прийнятий ще 2 червня 1931 року, так що на засіданні відбулося лише офіційне затвердження рішення, яке було цілком логічним продовженням антирелігійної політики радянської влади.

Вибух, що зруйнував собор, прогримів 5 грудня 1931 року. Стіни Храму, завтовшки практично 3,2 метри, встояли після першого вибуху, так що підривникам довелося повторити свою роботу.

5 грудня 1931 року, вибух Храму

Тільки розбирання уламків собору зайняло практично півтори роки. Після того, як місце було розчищене, почалися підготовчі роботи по зведенню Палацу З’їздів, що мав стати справжнім шедевром радянської архітектури.

Проект Палацу З’їздів

Вінчати гігантську вежу Палацу повинна була, звичайно ж, статуя Леніна висотою в 100 метрів. Таке рішення – будівництво комуністичного “храму” на місці православного, було дуже символічне, проект нового палацу затверджувався особисто Сталіним. Згідно з проектом Б. М. Іофана, який переміг в оголошеному радянським урядом конкурсі, будівля заввишки 420 метрів повинна була стати найвищою у світі, головним адміністративним спорудженням СРСР, центром так званої “Нової Москви”.

Порівняння розмірів:

Підірваного Храму і запланованого Палацу Рад та  Статуї Свободи в Нью-Йорку і статуї Леніна

Будівництво Палацу Рад було розпочате в 1937 році, робітники встигли вирити величезний котлован, почалося зведення фундаменту, яке ускладнювалося складним ґрунтом.

Початок будівництва

До 1941 року будівництво фундаменту було завершене. Проте Велика Вітчизняна Війна перешкодила планам будівництва. Вже у вересні-жовтні 1941 року з підготовлених для монтажу металевих конструкцій Палацу Рад були виготовлені протитанкові їжі для оборони Москви і будь-які роботи по зведенню будівлі були припинені. Після закінчення війни було вирішено зосередитися на відновленні країни, і проект був заморожений.

Палац так і не добудували…

Офіційно влада заявила про відмову від будівництва Палацу тільки наприкінці 1950-х років, а на місці котловану, виритого ще в 1937-му, у 1960 році з’явився найбільший у світі відкритий зимовий плавальний басейн “Москва”, будівництво якого почалося в 1958 році.

Плавальний басейн “Москва”

Це був найбільший у СРСР і один з найбільших басейнів на той момент у світі.

Басейн був відкритий цілий рік, навіть взимку. Температура води підтримувалася шляхом штучного підігрівання…

Спогади очевидця: “Взимку, пам’ятаю, страшно було дивитися на “божевільних”, які плескалися на 20-ти градусному морозі в клубах пари. Але сам не раз ходив взимку. Вода була тепла, абсолютно не було холодно. Тільки пірнати доводилося часто, а то волосся починало льодом вкриватися”.

Басейн мав таку величезну площу випару водної поверхні, що був причиною корозії сусідніх будівель. Особливо це проявлялося взимку, коли над усією спорудою постійно стояла стіна з пари.

Центральний плавальний басейн “Москва” припинив свою діяльність за чотири роки до його зносу. У 1991 році ціни на гарячу, холодну воду і електроенергію злетіли неймовірно, вартість обслуговування стала нерентабельною.

Басейн був закритий, а на його місці з часом був побудований новий Храм Христа Спасителя, який візуально повторює старий храм.

Читаючи історії зведення Вавилонської вежі та Палацу Рад, повз волю спадають на думку рядки з Екклезіаста: “Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем” (1:9).

Не посперечаєшся, права тут ця вічна Книга, як втім, і завжди.

Автор: Михайло Лукін