Розірвати порочне коло

«І сказав змій жінці: ні, не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:4,5).

«І сказав змій жінці: ні, не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:4,5).

І дійсно, люди узнали, що таке добро, і що таке зло. Тільки знання це не зробило їх щасливими, а тільки додало скорбот (див. Бут. 3:16-19). Не зробило знання, що таке добро, і що таке зло, людей розумнішими: «Знання надимає, а любов будує. Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1Кор. 8:1-3). А любити Бога в людей якось не виходить, хоча багато хто вважає, що дійсно любить Його.

«Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін. 14:15). «А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповів нам» (1Ін. 3:23). А з любов’ю до ближнього, у нас теж якось не виходить…

Хоча, як сказати, адже Господь заповідав любити ближнього «як самого себе» (Мф. 22:39), а в нас часто-густо і самих себе знову ж таки любити не виходить: «Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю… Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 3:15,19). З усього цього може скластися хибне враження (при чому вкрай небезпечне), що багато хто з нас «слідує» Божій заповіді: «любить», а точніше ненавидить ближнього як самого себе…

Проте це сарказм, а Бог – там, де любов: «Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1Ін. 4:8). І про яку любов до ближнього, тим більше до Бога, Якого не бачимо, можна говорити, якщо ми себе насправді не можемо любити? Хоча багатьом здається, що Бога вони все-таки люблять… і ближніх теж. Але чи дійсно це так? – «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20).

Одним словом, ми повернулись до того, з чого розпочали: у нас не виходить любити Бога, згідно Його заповіді любові до ближнього, а все через те, що ми толком самі себе любити не можемо…. А без любові до самих себе, ми не зможемо дійсно полюбити видимого ближнього, якого загалом через брак любові часто впритул не помічаємо. А як, у свою чергу, ми можемо полюбити невидимого Бога, якщо ми видимого ближнього не те, що не любимо, а просто ненавидимо? Виходить от таке порочне коло. Який вихід з нього?

«І, вивівши їх геть, сказав: “Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?” Вони ж сказали: “Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій”» (Діян. 16:30,31). Лише завдяки Ісусу, втіленому Богу, без Якого ми не можемо «робити нічого» (Ін. 15:5), ми здатні розірвати це порочне коло, і дійсно полюбити ближнього, нехай не повною, а якоюсь малою мірою. А разом з тим полюбити і самих себе, і невидимого Бога, Який є єдиним Джерелом любові у всьому створеному Ним всесвіті (див. Як. 1:17).

Проте, щоб відкрити для себе це знання, варто упокорено визнати свою особисту неспроможність дійсно любити Бога, ближнього, самого себе і попросити, нехай не до кінця усвідомлюючи цього, допомоги в Бога. У Бога, маловідомого на той момент. Проте любов, якою Він щедро поділиться з нами, стане тим першим безцінним досвідом спілкування з Ним і перебуванням біля Нього.

Редакція сайту


Ваш коментар: