Справи людські

Як безперечне те, що всі б ми бажали бути в Царстві Небесному, так не підлягає сумніву і те, що попри все бажання увійти до нього, майже усі ми на шляху до нього, ставимо самі собі перешкоди, заради яких і залишаємося поза ним. У чому ж саме полягають ці перешкоди? Що відповісти на це? Дамо відповідь наступною річчю, яку колись показав Ангел преподобному Арсенію, Великим іменованим.

Одного разу, сидячи в келії, Арсеній почув голос, який казав йому: «Ступай, і я покажу тобі справи людські». І вставши, вийшов він на певне місце. – Тут Ангел Божий показав йому людину, яка, нарубавши багато дров, намагалася підняти їх і не могла. Замість того, щоб відкласти дещо, людина ця знову починала рубати дрова і ще додавати, і так поступала багато разів. Дещо далі, Ангел показав Арсенію іншу людину, яка, стоячи біля колодязя, черпала воду з нього і наливала в дуже мале відро; від цього вода знову виливалася в колодязь. «Почекай ще трохи, – сказав потім Ангел, – і я покажу тобі ще щось». І от, побачив Арсеній церкву і двох чоловіків, що сиділи на конях і силилися внести колоду у ворота храму, але через те, що колоду вони тримали упоперек воріт і жоден з них не хотів розвернути колоду вздовж, то обидва вони залишилися поза церквою.

Показавши усе це, Ангел дав Арсенію наступне пояснення баченого ним. «Ті, що залишилися поза храмом, – сказав він, – це ті, що творять чесноти з гордістю і не хочуть ходити упокореним шляхом духовним; заради цього вони залишаються поза Царством Небесним. Той же, хто рубає дрова, служить подобою тих, які в багатьох гріхах живуть, і замість того, щоб загладити їх покаянням – до старих гріхів додають ще нові. Той же, хто черпає воду, є образ людини, яка і добрі справи творить, і гріхів не залишає і тому втрачає нагороду, яку б мала отримати від Бога». «Варто же, – підсумував своє пояснення Ангел, – всякій людині з чистотою чесноти стяжати».

Чи не так же, браття, що або в людях, які залишилися поза храмом, або в людині, що рубає дрова, або, нарешті, у тому, хто черпає воду, кожен з нас може упізнати самого себе? Так, дійсно так; бо і ми нерідко буваємо духовно горді і до старих гріхів постійно додаємо нові і, творячи добрі справи, не залишаємо в той же час і злих. Зважаючи на все це, на майбутнє будемо уважні до свого морального стану, звернемо увагу на своє серце і життя і дивитимемося, чи є в них хоча б початки тієї чистоти і тієї досконалості, які потрібні для того, щоб увійти до Царства Божого. Ті, які набудуть у собі певної запоруки майбутнього блаженства, нехай поспішать принести її в дар Господу і Спасителю своєму, як плід не стільки власних зусиль, скільки Його благодаті. А ті, які припадаючи до буття свого, знайдуть образ душі своєї темним і неблаголіпним, ті нехай не забаряться прояснитися світлом християнських чеснот. Амінь.