Йосиф випробовує братів

Одного разу під час голоду в Єгипет прийшли купувати хліб для своїх близьких якісь люди з Палестини, в яких Йосиф упізнав своїх братів. Зрозуміло, вони і подумати не могли, що цей блискучий вельможа – той самий хлопчина, якого вони колись продали в рабство…

Йосиф – намісник фараона, Юліус фон Каролсфельд

Здавалося б, час розплати настав. Вони були повністю в його владі, тепер від нього залежало – стратити їх чи простити, залишити голодними чи врятувати від загибелі. Тут кожен з нас може зупинитися і подумати: а як би я вчинив на місці Йосифа? Покарав би їх чи простив, відкрився б їм відразу чи трохи пограв би в кішки-мишки?

Але для Йосифа ці люди, передусім, були його рідними братами, і ніякий гріх не відміняв цієї спорідненості. Карати їх за минулий гріх Йосиф не збирався, але і прощати не квапився. Тепер це був вже не наївний юнак, який напоказ виставляв особливе ставлення батька – це був досвідчений царедворець, який пройшов через нещастя та успіх і знав ціну людським словам і вчинкам. Не помста, але випробування було в нього на думці: що, якщо вони анітрохи не змінилися і всі так само готові із заздрості чи жадності продати рідного брата? Як вчинять вони зараз, якщо знову опиняться в подібній ситуації? Саме це він і збирався перевірити.

Річ у тім, що серед братів, які продали його, не було молодшого сина Рахилі – Веніаміна, який тоді був ще зовсім маленьким. Не пішов він з братами і цього разу, мабуть, залишився вдома з батьком. Напевно, тепер він став улюбленцем, якому всі заздрять. Історія повторюється?

Спершу Йосиф оголосив братам, що підозрює в них шпигунів. Якщо вони чесні люди, нехай детально розкажуть про свою родину. І вони розповіли: і про батька, і про Веніаміна, і про зниклого Йосифа…

Тоді так і не впізнаний Йосиф сказав їм по-єгипетські через перекладача: “Я випробую вас. Один з вас нехай залишиться тут, а ви підіть і приведіть до мене молодшого брата. Якщо ви говорите правду, я відпущу всіх”. Таким чином вони доведуть, що сказали правду і вони насправді не шпигуни.

“Це покарання за те, що ми зробили з Йосифом!” – стали говорити один одному єврейською брати. Вони ж не підозрювали, що грізний вельможа сам говорить їхньою мовою! Йосифу довелося вийти з кімнати, щоб угамувати сльози, які наринули. Принаймні вони пам’ятають, вони визнають свій гріх. Але як же вони будуть поводитись тепер? Чи зрадять брата? Він знову ввійшов до залу і наказав узяти під варту одного з братів – Симеона.

Здивовані брати повернулися додому і все розповіли батьку. Спочатку він ніяк не хотів відпускати свого улюбленця Веніаміна в Єгипет: Йосиф загинув, Симеон у полоні, а якщо ще з Веніаміном щось станеться. Але голод ставав усе сильніше, і в сім’ї просто не залишалося іншого виходу, окрім як купувати зерно в Єгипті. Брати знову відправилися в дорогу, захопивши із собою Веніаміна і багаті дари для дивного єгиптянина. Їм залишалося тільки покластися на його милість, довіритися його слову.

Але Йосиф не квапився розкрити свій секрет, продовжуючи випробовувати братів. Коли вони прийшли, він усадив їх за стіл, окремо від себе, і посилав зі свого столу страви, причому “частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них” (Буття 43:34). Помилуйтеся на цього улюбленця, – немов казав він братам.

Але і цього було мало. Він відпустив усіх додому, а сам велів підкласти в мішок Веніаміна свою срібну чашу. Виявивши “крадіжку”, братів наздогнали, обшукали, чашу знайшли. Вирок Йосифа був суворий: “Той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого” (Буття 44:17).

Зупинимося тут на хвилинку і уявимо себе на місці братів. Найлегше було б погодитися: адже це справедливо. Веніамін залишився б жити з Йосифом в Єгипті, напевно старший брат розповів би йому все і потурбувався би про нього. Інші мирно повернулися б додому. Ніхто б не постраждав… окрім невтішного батька і сімейного миру. Словом, Йосиф дав братам вибір: піти геть, зрадивши брата, або вирішити те ж завдання по-новому, знайти кращу, правильнішу відповідь. І тоді слово взяв Іуда: “Нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми: бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною?” (Буття 44:33,34)

“Але тепер не засмучуйтеся”

Тепер, коли брати довели на ділі, що вже не кинуть брата в біді, Йосифу не було сенсу випробовувати їх далі. Відіславши геть усіх єгиптян, він заголосив і сказав приголомшеним братам слова, які, напевно, мало хто міг би сказати кривдникам: “Я – Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет; але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя. Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі Єгипетській” (Буття 45:4,5,8).

Йосиф відкривається братам, Юліус фон Каролсфельд

Напевно, він міг би прочитати своїм братам цілу лекцію про те, що таке добре і що таке погано, а їм залишалося б тільки скрушно мовчати чи принижено просити вибачення. Але він вже їх простив, бо випробував і побачив зміну в їхньому серце, а не порожні вибачення. Замість настанов він повідомив їм щось набагато важливіше: Бог не забуває про нас, навіть коли ми забуваємо про Нього, і Він може обернути до нашого блага самі непристойні наші вчинки.

Так, було скоєно страшну зраду, але Бог влаштував усе так, що тепер Йосиф зможе врятувати всю свою сім’ю від голоду. Напевно, якби брати не вчинили того гріха, Бог усе одно знайшов би спосіб влаштувати цей порятунок, напевно, шлях до нього був би набагато коротший і менш болісний. Але нам важливо пам’ятати, що світ лежить у Нього на долоні і навіть наше зло Він може переплавити на благо, якщо тільки ми довіримося Йому.

Так воно й вийшло: Яків з усім своїм сімейством переселився в Єгипет і обійняв Йосифа, якого вже не сподівався побачити. Мир у сім’ї був відновлений.

Прибуття Якова в Єгипет, Юліус фон Каролсфельд

Сьогодні часто можна почути про “жорстоке старозавітне” ставлення до гріха і грішника, якого необхідно покарати. Але тут, у найпершій книзі Старого Завіту, розказана дивовижна історія про прощення, яке в той самий час не мало нічого спільного з байдужістю до гріха. Йосиф відмовився мститися за себе, відмовився навіть від викриття братів, які згрішили проти нього. У нього не було до них жодних претензій і рахунків. Замість цього він провів їх через випробування і переконався, що відбулося справжнє покаяння: вони усвідомили, що вчинили погано, і в наступній подібній ситуації готові були вчинити інакше. Карати їх або прощати – це Йосиф надав Богові. Йому було важливо інше: повернути братів.

Але сім’ї, яка знову возз’єдналася, жити в Єгипті належало не вічно – наступна книга Біблії, Вихід, розповідає про нові випробовування і нові шляхи, якими Бог вів нащадків Якова до порятунку. Адже Священна Історія – це історія живих людей, і кожне покоління мало наново відкривати для себе вічні істини.

Автор: Андрій Десницький