Два нагадування

Зцілення скорченої, Джеймс Тіссо

В історії зцілення скорченої жінки (див. Лк. 13:10-17) є два типових моменти, з якими кожен з нас стикається в тій чи іншій мірі у своєму житті.

Отже, першій: «Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись» (Лк. 13:11). Варто зауважити, що досить часто виникає вкрай парадоксальна ситуація: людина звикає до своїх болю, страждань, поневірянь, які насправді роблять її життя нестерпним. При чому звикає до такої міри, що навіть не може уявити, як можна жити без них. Як не дивно, ця ситуація не настільки виняткова, як може здатися на першій погляд, бо якщо уважно придивитися, то на подібну ваду в більшій чи меншій мірі хворий кожен з нас. Ім’я цій ваді – звичка до гріха.

«Бо відплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23), – з цими словами повністю погодяться навіть ти люди, які не читали Біблії і особисто не знайомі з дієвістю та істинністю Божого слова. Так, гріх вбиває, калічить, морально і фізично нищить людей, проте… більшість людей не те, що не намагається припинити грішити, але навіть думки не допускає про це.

Проте існує певна категорія людей, які попри поневолення гріхом, попри всі хвороби і негаразди, продовжують надіятися, що гріх чи хвороба, чи ще якесь поневіряння рано чи пізно полишать їх. А це як проявом благодаті Божої по-іншому не назвеш: «А надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:6). Таких людей у Біблії прийнято називати «блаженними».

Блаженною виявилася дочка Авраамова, «яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік» (Лк. 13:16). Попри хворобу, вона не зневірилася і через те отримала дивовижне зцілення: «І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога» (Лк. 13:13). Люди, які звикають до своїх хвороб, навіть отримавши дивовижне зцілення, рідко згадують Бога, часто… вони просто не знають, що їм робити далі, адже хвороба стала сенсом їх існування. Тут же ми бачимо прославлення Бога, що свідчить на користь того, що жінку не покидала хоча б крихта надії.

Тепер, стосовно другого моменту: «Є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній» (Лк. 13:14). Такий стан речей можна назвати «Синдромом приватизації Бога», коли люди, не цікавлячись волею Божою (на їх думку, вони й так її знають), починають вирішувати, як Богу слід чинити, а як ні. Або ж як варіант: попри явну дію Божої благодаті, люди або просто заперечують її, або ж стверджують, що це прояв… бісівських сил. З подібним ставленням Спасителю теж доводилося стикатися під час Свого громадського служіння:

Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського (Мф. 12:24), – так про Його діяльність висловлювалися фарисеї.

Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде (Ін. 3:8), – така Христова відповідь усім «знавцям», які ніби вважають, що достеменно знають Бога і Його волю стосовно кожного з нас.

От такі два уроки-нагадування, які можна побачити з коротенької розповіді про зцілення Спасителем скорченої жінки. Проте не треба бути самовпевненими і вважати, що лише ці два уроки можна взяти з цієї біблійної історії: «Отже, хто з вас довершений, так повинен думати; якщо ж ви про щось інакше думаєте, то і це Бог вам відкриє» (Флп. 3:15).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці