Відкидання Саула

Отже, Саул зійшов на трон і став вести досить успішні війни з навколишніми народами. Здавалося б, ізраїльтяни отримали те, що шукали: царя, який повів свій народ від перемоги до перемоги. Але і небезпечні сторони царської влади виявилися дуже скоро.

Перед походом або битвою ізраїльтяни зверталися з молитвою до Бога і приносили Йому жертви. Очолював ці жертвопринесення пророк Самуїл. Одного разу він затримався, військо втомилося від бездіяльності, люди почали розбрідатися, так що Саул вирішив узяти ініціативу у власні руки і звершив обряд самостійно. Подібно до царів язичницьких народів, він повівся не лише як цар, але і як священик. Від Самуїла йому довелося вислухати суворий докір: він присвоїв собі право, яке йому не належало!

Наступного разу Саул напав на амаликитян, яких Господь повелів повністю винищити, не залишаючи навіть військової здобичі. Питання про те, чому Господь давав такі суворі веління, дуже складне, і повністю розбирати його тут ми не будемо, можна сказати тільки дуже коротко: у ті часи поголовне винищування мирного населення було цілком нормальним способом бойових дій. Проповідь миролюбності і підписання договорів про військовополонених були на той час абсолютно неможливі. І Господь поступово вів ізраїльтян до сучасної і зрозумілої для нас етики, обмежуючи їх руйнівний гнів лише тими групами людей, які дійсно загрожували Ізраїлю повним винищуванням, фізичним або духовним (тобто розчиненням віри в Єдиного Бога в примітивному і жорстокому язичництві).

Але Саул і його армія поступили інакше: цар амаликитян був залишений у живих, а із здобичі було знищене лише малоцінне. Хорошу худобу і дорогі речі воїни вважали за краще залишити собі, за словами Саула: народ пощадив кращих з овець і волів для жертвопринесення Господу Богу (1 Царств 15:15). Звернемо увагу, що рухав ними ніякий не гуманізм, а елементарна жадність, прагнення влаштовувати свою долю за власними примхами. І тоді Самуїл сказав Саулу: “Невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів; тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем” (1 Царств 15:22,23).

Відкидання Саула, Юліус фон Каролсфельд

Саул ще довго залишався на престолі. Але тепер уже не його синові судилося зійти на престол після нього, та й саме життя Саула було позбавлене заступництва зверху. Як описує це Біблія, “від Саула відступив Дух Господній, і обурював його злий дух” (1 Царств 16:14). Щоб заспокоїти свого володаря, придворні знайшли йому майстерного музиканта – юнака на ім’я Давид. Його історія – абсолютно окрема розмова, і ми до нього повернемося, але доки мова про Саула.

Давид став зброєносцем і улюбленим музикантом царя, який вже знав, що він знехтуваний Богом, але ще не здогадувався, що миловидний юнак – його наступник. Самуїл потайки від усіх вже помазав Давида на царство, але ні воля Божа, ні навіть обряд помазання ще не означали, що Давид відразу ж стане правити. Нерідко обіцяний дар зверху приходить до людини тільки після чималих зусиль. Так було і з Давидом.

А доки ізраїльтяни рушили на війну зі своїми постійними ворогами – філістимлянами. Як часто бувало в давнину, ті запропонували провести поєдинок між двома багатирями і виставили свого бійця на ім’я Голіаф. Зростом цей боєць, як описує Біблія, був близько трьох метрів, а його зброя і обладунки не мали собі рівних.

Відповісти на кинутий виклик повинен був цар Саул. Адже ізраїльтяни для того і попросили собі царя, щоб він очолював народ на війні. Але цар, який виявився негідний свого покликання перед Богом, так само не міг виконати і своїх зобов’язань перед народом. І тоді на бій викликався юний Давид, новий цар Ізраїльський, якого ще ніхто тоді не знав. Він вийшов на бій зі звичною зброєю пастухів – пращею – і уразив суперника влучним пострілом перш, ніж той наблизився до нього. Так Голіаф назавжди став образом могутнього, неповороткого велетня, якого перемагає легкоозброєний, але гнучкий суперник. А може, справа не лише в бойових якостях, але й в тому, про що Давид сказав перед боєм: “Ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських” (1 Царств 17:45). Пастушок, який раніше захищав своє стадо від хижаків, став знаряддям Бога, Який захищає Своє стадо – народ Ізраїлю.

Після перемоги Саулу треба було нагородити юнака, і цар видав за нього свою дочку Мелхолу. Але він зрозумів, що відтепер Давид – його суперник, адже народ, святкуючи перемогу, виспівував: “Саул переміг тисячі, а Давид – десятки тисяч!” (1 Царств 18:7) Саул навіть поривався сам убити Давида, але йому не дали це зробити власні діти. Спочатку Давида попередила про небезпеку його дружина Мелхола, а потім найкращий друг – син Саула Іонафан.

Ще двічі Саул говорив з Давидом, якого він разом зі своїм військом безуспішно ловив по горах і пустелях. Один раз Саул зайшов відпочити в печеру, де ховався загін Давида. Той насилу втримав своїх воїнів від негайної розправи і, підкравшись, відрізав у Саула край одягу.

Давид і Саул, Юліус фон Каролсфельд

А потім здалека показав Саулу цей край: він міг би вбити нікчемного царя, але не підняв руку на помазаника Божого. Логіка палацових переворотів була йому чужа – Господь зводить царів на престол, нехай Господь і скидає їх. Саул розкаявся і просив вибачення в Давида, але недовго залишався він у такому настрої. Заздрість і злість мають свою логіку, і якщо людина піддається їм, дуже важко їй потім позбавитися від їхньої влади – незабаром загін Саула знову гнався за Давидом.

Через деякий час Саул відправився на чергову війну з філістимлянами. Він відчував, яке хитке його становище; раніше поради йому давав пророк Самуїл, але він на той час вже давно помер. Якби можна було викликати його з могили! Але завжди є ворожки і чарівники, які такими речами займаються…

Ізраїльтянам було категорично заборонено займатися окультною практикою. Зберігати вірність Єдиному Богові – значить, передусім, не прибігати до допомоги всіляких божків і духів, так само, як зберігати вірність чоловікові – означає не заводити швидкоплинних романів на стороні. Колись Саул вигнав усіх віщунів зі свого царства, тепер же він сам звернувся до жінки, яка займалася окультною практикою, щоб викликати дух Самуїлів. Йому навіть довелося видати себе за звичайну людину. Цар остаточно втратив свою царську гідність. Чаклунка погодилася “вивести” Самуїла. Відповідь пророка на відчайдушні запитання царя звучала так: “Для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм? Господь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду” (1 Царств 28:16,17).

Саул у чаклунки, Юліус фон Каролсфельд

Чи був то насправді Самуїл? Навряд чи духи мертвих являються до нас, як слуги, за першим викликом. Це цілком міг бути той самий злий дух, який раніше обурював Саула. Але дух у будь-якому випадку його не обдурив: у бою, який відбувся наступного дня, загинув і сам Саул, і його сини. Звернувшись до ворожки, Саул отримав що шукав – але йому це ніяк не допомогло.

А царювати став Давид, засновник вічної династії ізраїльських царів – але це вже інша історія.

Автор: Андрій Десницький