Цар Соломон

Золоту добу древнього Ізраїлю прийнято пов’язувати із царюванням сина Давидового, царя Соломона. З його ім’ям пов’язані й деякі книги Старого Завіту, але при цьому про самого Соломона, на відміну від Давида, у Біблії сказано досить мало. Про нього скоріше говорять його справи й слова – збудований ним Храм, сказані ним притчі.

Колись цар Давид вів звитяжні війни, підкорював навколишні народи й збільшував площу своєї держави. І от одного разу Давид вирішив, що настав час збудувати палац не тільки для себе, але й для Бога. Давид покликав до себе пророка Нафана і сказав йому: “Ось, я живу в домі кедровому, а ковчег Божий знаходиться під наметом” (2 Царств 7:2). Дійсно, чому б не збудувати розкішний храм, віддячивши Богу за всі Його благословення? Пророк погодився з царським планом. Але не завжди храмобудівництво угодне Богові.

Наступної ночі Нафану з’явився уві сні Сам Господь і передав для Давида такі слова: “Чи ти побудуєш Мені дім для Мого перебування, коли Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, і до цього дня? Де Я не ходив із усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоча слово якому-небудь з колін, якому Я призначив пасти народ Мій Ізраїля: “чому не побудуєте Мені кедрового дому”? І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого, Ізраїля; і був з тобою скрізь, куди не ходив ти, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє великим. І Я влаштую місце для народу Мого, для Ізраїля, й укоріню його… Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинешь з батьками твоїми, то Я поставлю після тебе сім’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його. Він побудує дім імені Моєму, і Я утверджу престіл царства його повіки. Я буду йому батьком, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, Я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських; але милости Моєї не відніму від нього” (2 Царств 7:5-15).

Бог нагадав царю, від кого насправді походить ініціатива: не людина будує для Нього будинки, але Бог дає простір для життя людині. Ще Він нагадав Давиду, що це Він Сам – дійсно справжній Цар Ізраїлю. Будь-яка людина на престолі була лише Його намісником, який був успішним більшою чи меншою мірою. Давид не був ні безгрішною людиною, ні ідеальним правителем, але він завжди залишався вірним Богові. Відтепер тільки його нащадки могли бути законними царями Ізраїлю, якщо, звичайно, вони наслідуватимуть його. А в пророцтві твій син “буде Мені сином” звучить передвістя прийдешнього народження Ісуса з Назарета, Якого назвуть сином (тобто нащадком) Давидовим й Сином Божим.

Але пророцтво ще не означає, що все відбудеться саме по собі. Тут уже довелося потрудитися матері Соломона, цариці Вирсавії. Операція “Спадкоємець” вимагала від неї та її союзників при дворі Давидовому чималого мистецтва, бо інший син Давидів від другої дружини, Адонія, уже проголосив себе царем. Вирсавія, попередньо домовившись про все з вірними їй з царського причту, поскаржилася цареві: він обіцяв престол Соломону, але його вже зайняв Адонія. У той самий момент до Давида ввійшов пророк Нафан і підтвердив правоту її слів. І тоді цар ухвалив рішення.

Помазання Соломона на царство, Юліус фон Каролсфельд

Він викликав первосвященика й воєначальника, звелів їм помазати Соломона на царство й проголосити його царем просто зараз, ще за свого життя.

Перед смертю Давид дав Соломону низку напучень. Частина з них стосувалася того, як слід вчинити з ворогами Давидовими (нічого доброго їх не чекало), але головне все-таки було в іншому. Він сказав синові: “Ось, я відходжу в путь усієї землі, ти ж будь твердим і будь мужнім і зберігай завіт Господа Бога твого, ходячи путями Його і дотримуючись уставів Його,.. щоб бути тобі розсудливим у всьому, що будеш робити” (3 Царств 2:2,3).

Так Соломон зійшов на престол, пам’ятаючи про обіцянку Господа ставитися до нього як до Свого сина. Незабаром Він Сам з’явився юному цареві уві сні й сказав: “Проси, що дати тобі”. І сказав Соломон: Господи Боже мій, Ти поставив раба Твого царем замість Давида, батька мого; але я отрок малий; даруй же рабові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло” (3 Царств 3:6-9). Це сподобалося Господу, і Він обіцяв: “За те, що ти просив цього і не просив собі довгого життя, не просив собі багатства, не просив собі душ ворогів твоїх, але просив собі розуму, щоб уміти судити, – ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було раніше тебе, і після тебе не постане подібний до тебе; і те, чого ти не просив, Я даю тобі, і багатство і славу” (3 Царств 3:11-13).

Лише одна історія в Біблії ілюструє мудрість царя Соломона. Цікаво, що пов’язана вона із сімейною драмою, а на рішення найславнішого царя чекають дві жінки найнижчих верств – блудниці, які живуть в одному й тому ж будинку. У кожної з них народилася дитина, але раптово одна дитина померла. Кожна жінка стверджувала, що в живих залишився саме її син, а інша таємно підмінила живу дитину мертвою. Генетичної експертизи тоді не існувало, інших доказів теж не було в жодної зі сторін. Тоді Соломон, немовби він втомився від цих сперечань, наказав принести меч і розрубати дитину надвоє, а потім віддати кожній жінці по половинці. Чужа готова була погодитись із цим рішенням: “ні мені, ні тобі”, але рідна мати прагнула зберегти життя дитині за всяку ціну й благала не робити цього. Їй і наказав цар віддати дитя.

Звістка про мудрого царя поширилася далеко по сусідніх країнах, і одного разу до нього прийшла заради “культурного обміну” цариця далекої південної країни Сави. Біблія розповідає тільки про те, як Соломон ділився з нею своєю мудрістю, і як вони, за звичаями східних монархів, наділили один одного розкішними дарами.

Але головною справою Соломона стало будівництво Храму в Єрусалимі. Його батько Давид приготував для будування й плани, і матеріали, але здійснити цей проект судилося саме Соломону. І він узявся за діло… Напевно, сучасній людині цей храм, розміри якого, не враховуючи другорядних і службових приміщень, становили 30 на 10 метрів, видався б непоказним, але як на ті часи його спорудження було величезною подією. Тепер поклонятися Єдиному Богу ізраїльтяни повинні були тільки в одному місці, щоб безліч святилищ і обрядів не призвели до “розмивання” віри древнього Ізраїлю на безліч місцевих культів, як в язичницьких народів.

Соломон будує Храм, Юліус фон Каролсфельд

На церемонії освячення Храму Соломон промовив молитву, яка передбачила подальшу історію Ізраїлю. Але головне, вона пояснила, у чому полягає сама суть храмового богослужіння в Старому Завіті: “Господи Боже Ізраїлів! немає подібного до Тебе Бога на небесах вгорі і на землі внизу. Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм. Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; почуй на місці перебування Твого, на небесах, почуй і помилуй. Воздай кожному за путями його, тому що Ти один знаєш серця всіх синів людських. Якщо й іноплемінник прийде і помолиться біля храму цього, почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде взивати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі знали ім’я Твоє. Коли вийде народ Твій на війну і буде молитися Господу тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє і зроби, що потрібно для них. Коли вони згрішать перед Тобою, – бо немає людини, яка не грішила б, – і Ти прогніваєшся на них і віддаси їх ворогам, і ті, відведуть їх у ворожу землю, і звернуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в землі ворогів, тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву і прохання їхні і вчини, що потрібно для них; і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, бо Ти відокремив їх Собі в наділ з усіх народів землі, Владико Господи!” (Молитва царя Соломона надається в скороченому вигляді – повний текст міститься в 3 Царств 8:23-53).

Дійсно, на ізраїльтян чекали й криваві війни, і полон у чужій землі, але найважливішою є та велика роль, яку їм належало зіграти в історії людства – донести до всіх народів землі звістку про Єдиного Бога.

Автор: Андрій Десницький