Книги царя Соломона

Цар Соломон на схилі років, Гюстав Доре

Ім’я царя Соломона носять і кілька книг Біблії. Навряд чи він був їхнім автором у тому сенсі, в якому Шевченко був автором “Кобзаря”. Найімовірніше, він поклав початок збиранню мудрих висловів і прекрасних пісень, а якісь із них склав сам. Зрештою, у книзі Притч так і зазначено: частину цих висловів зібрали люди царя Єзекії, а іншу частину взагалі було написано язичницькими царями Агуром і Лемуїлом. Але ім’я царя в юдейській, християнській і навіть ісламській традиції завжди пов’язувалося з мудрістю як такою, і книги, написані вже після його життя, як і раніше могли присвячуватися йому як головному мудрецю Священної Історії. Точно так само й Книга Псалмів, куди входить, наприклад, 136-й псалом “На ріках вавилонських”, має ім’я головного поета Біблії – царя Давида, хоча він і помер за кілька століть до вавилонського полону.

Єврейський переказ каже, що в молодості Соломон написав Пісні Пісень, у зрілому віці – книгу Притч, а в старості – книгу Екклезіаста.

Такий переказ добре відображає зміст цих книг, у яких перед нами мовби проходять три пори людського життя. Пісні Пісень – це гімн юної любові.

  • О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє – як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської; зуби твої – як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними (Пісні 4:1,2).
  • Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її – стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне. Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її (Пісні 8:6,7).

Ця книга настільки переповнена складними образами, що її здавна намагалися витлумачити символічно, вбачаючи в ній, наприклад, історію любові Бога й обраного народу, або Бога й людської душі, або Христа й Церкви. Усі ці тлумачення цілком осмислені й правомірні, але на буквальному рівні перед нами гімн любові дівчини та юнака. Зрештою, істинній любові не буває далеким ні духовний, ані тілесний бік.

А от Притчі – це роздуми зрілої людини про те, як улаштований цей світ і як поводиться в ньому розумна людина й людина нерозумна.

  • Мудра дружина влаштує дім свій, а нерозумна зруйнує його своїми руками. (Притчі 14:1)
  • Мудрий боїться і віддаляється від зла, а нерозумний дратівливий і самовпевнений. (Притчі 14:16)
  • Лагідне серце – життя для тіла, а заздрість – гниль для кісток. (Притчі 14:30)

Нарешті, Екклезіаст, тобто “Проповідник” – це сумні міркування про тлінність людського життя, такі співзвучні літньому віку:

  • Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. Усі речі – у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. (Екклезіаст 1:4-9)

***

  • І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: “немає мені задоволення в них!” доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки. (12:1,2)
  • Відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; – доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем. І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його.  (12:5-7)

І насправді, слова цієї книги співзвучні до долі Соломона. Його правління було мирним і безтурботним. Але золота доба ніколи не триває так довго, як хотілося б…  У старості Соломон, у гаремі якого було близько тисячі жінок, піддався спокусі ідолопоклонства. Ні, він не залишив Єдиного Бога, але занадто поблажливо ставився до культів найрізноманітніших язичницьких божеств, що процвітали в його гаремі, і навіть зайнявся облаштуванням святилищ для цих богів, щоб “задовольнити релігійні потреби” своїх дружин і наложниць…

Усе, що відбулося після його смерті, Біблія трактує як покарання за цей гріх. Його спадкоємцем став син Ровоам. Коли він вступив на престол, народ направив до нього делегацію із проханням зменшити важкий тягар данини і податків (виявляється, небувала розкіш храму й царського двору обходилася народу досить дорого). Мудрі радники пропонували Ровоаму прислухатися до прохань, але молоді товариші радили йому показати, хто тут хазяїн. Так новий цар і оголосив народу: “Батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу його; батько мій карав вас бичами, а я буду бити вас скорпіонами” (2 Літопис 10:14).

Але нічого доброго із цієї поради не вийшло. Народ повстав, і Ровоам зберіг владу тільки над своїм рідним племенем – коліном Іуди, що займало південну частину Палестини. Північні племена об’єдналися в новому царстві, назвавши його Ізраїльським.

Розділення царства на Ізраїль та Іудею, Юліус фон Каролсфельд

Так почалася довга історія двох царств одного народу, яким уже ніколи не судилось возз’єднатися…

Автор: Андрій Десницький