Слово Господнє

«І зробив цар срібло в Єрусалимі рівноцінним із простими каменями, а кедри, через їх безліч, зробив рівноцінними із сикоморами, що ростуть на низинних місцях» (1Царів 10:27), – такими запам’яталися очевидцям роки правління царя Соломона, роки найбільшого піднесення Іудейського царства. Проте «всяка плоть як трава, і всяка слава людська як цвіт на траві; як засохне трава, і цвіт її одпаде; Слово ж Господнє перебуває повік» (1Пет. 1:24,25).

Так і сталося в Соломоновому випадку: попри його перевагу перед усіма царями «землі багатством і мудрістю» у старості дружини «схилили серце його до інших богів, і серце його не було цілком віддане Господу Богу своєму, як серце Давида, батька його» (1Царів 10:23; 11:4). Соломон став служити іншим Богам, «і робив Соломон неугодне перед очима Господа і не цілком ішов за Господом, як Давид, батько його» (1Царів 11:6).

«І сказав Господь Соломону: за те, що так у тебе робиться, і ти не зберіг завіту Мого й уставів Моїх, які Я заповів тобі, Я відторгну від тебе царство і віддам його рабові твоєму; але в дні твої Я не зроблю цього заради Давида, батька твого; від руки сина твого відніму його; і не все царство відніму; одне коліно дам синові твоєму заради Давида, раба Мого, і заради Єрусалима, який Я обрав» (1Царів 11:11-13). З цього розпочався занепад Іудейського царства, яке після Соломонової смерті розділилося на дві ворогуючі частини: Північне і Південне царства, яка з плином часу пали перед іноземними вторгненнями.

Проте годі про історію Ізраїлю, краще подумати над уроками, які можна винести з історії царя Соломона, а саме: про мінливість людської вдачі та вірність Бога Своїм обіцянкам, про те, що зауважив апостол Петро (див. 1Пет. 1:24,25).

А як усе добре починалося в Соломоновому випадку: «У Гаваоні явився Господь Соломону уві сні вночі, і сказав Бог: проси, що дати тобі», – і за те, що Соломон попросив у Бога «серце розумне, щоб судити народ», Господь пообіцяв: «Ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було раніше тебе, і після тебе не постане подібний до тебе; і те, чого ти не просив, Я даю тобі, і багатство і славу, так що не буде подібного до тебе між царями в усі дні твої» (1Царів 3:5,9,12,13).

Як свідчить Біблія, Бог виконав Свою обіцянку, тільки в Соломона не вийшло до кінця днів своїх «ходити путями Божими, зберігаючи устави і заповіді Його, як ходив Давид» (див. 1Царів 3:14). Щось подібне, лише звісно в меншій мірі, стається і в нашому житті: попри наші обіцяння бути вірними Богу, ми так чи інакше гріхами постійно відпадаємо від Нього, починаючи служити ідолам «віку цього»: становищу в суспільстві, людській славі (чи просто думці оточення), багатству (чи певним речам)… Загалом усьому, що є мерзотою для Бога. Цілком можливо, що результати нашого гріхопадіння не такі плачевні, як це сталося в Соломоновому випадку, проте… хто ми такі, а хто він? Тому не треба заспокоювати себе «дрібним» масштабом свого падіння – тому він і «малий», що нам, на відміну від Соломона, не було доручено стільки багато, бо в іншому випадку наше падіння цілком імовірно було куди більшим…

Проте все минає, минули Соломонові часи, колись минуть і наші, але «слово ж Господнє перебуває повік»: «Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ін. 6:37). І це слово вселяє в наші серця надію, що попри всі наші падіння і відступи, Господь прийме нас, якщо ми врешті-решт навернемося до Нього.

Автор: Михайло Лукін