Про підготування до смерті

Як нам жити на світі, тому нас постійно учать і, звичайно, добре роблять; бо для життя нічого немає краще, як уміти добре жити. Усе це так, але от чого шкода: чому нас або зовсім не учать, або дуже мало учать тому, як потрібно готуватися до смерті, як потрібно помирати? А це останнє вчення, на нашу думку, важливіше за перше. «Всяка помилка в житті, – каже один з проповідників, – може бути виправлена, а помирають тільки одного разу; усім нам належить один раз померти, потім же суд. І як хто помре, так і стане на цей суд». Тому, повторюємо, вчення про смерть, мабуть, корисніше, ніж вчення про життя. А якщо так, то і вчення про смерть візьмемо до відома і на перший раз урок про смерть візьмемо з наступного оповідання, поміщеного в Пролозі.

Були два брати, в яких було багато дітей. Вони привчали дітей до особливої працьовитості і через це збагатилися. Одного разу в цьому сімействі сталося наступне: один з братів призвав до себе дітей свого брата і сказав їм: «Брат мій, а ваш батько, знає такий день, потрудившись в який можна назавжди збагатитися і потім вже жити без зусиль; я і сам випробував це на собі, але тепер забув, який це день; і тому ступайте до батька вашого, він скаже вам про цей день». Діти з радістю пішли до батька і посилено стали просити його, щоб він вказав їм той день, після якого можна б було їм жити без зусиль. Батько відповідав: «Я і сам, діти, забув цей день, але ступайте і потрудіться рік; у цей час, можливо, ви і самі дізнаєтеся про день, що дає безжурне життя».

Діти потрудилися цілий рік, але такого дня не знайшли і сказали про це батьку. Батько віддав їм належне за труд і сказав: «Ви от що зробіть: розділить тепер рік на чотири часи: весну, осінь, зиму і літо, працюйте, і ви знайдете день той». Діти працювали, але такого дня, в який можна б було назавжди збагатитися і далі вже не працювати, знову не знайшли. Батько, після закінчення року, знову віддав їм нагороду за труд і при цьому ще сказав: «На майбутній час вчиніть так: розділить рік на дванадцять місяців і знову працюйте і знайдете цей день». Діти і це веління батькове виконали, але знову такого дня, в який можна б було збагатитися і після якого не працювати, – не знайшли. Тоді діти сказали батьку: «І знову вказаного тобою дня ми не знайшли, а оскільки стомилися, а разом і кошти для життя собі придбали, то більше працювати вже не станемо». Батько відповідав: «День, який я вказав вам, є день смерті, а тому ви його і не знайшли, бо він осягає нас дуже часто і тоді, коли ми зовсім про нього і не думали. А тому повинні працювати для спасіння душі день і ніч і готуватися до смерті».

Чому ж повчає нас це оповідання? Ясно, що день смерті, якщо ми до нього приготуємося добрими справами, дійсно буде для нас день, в який ми вважатимемо себе, що назавжди збагатилися і після якого нам не треба вже більше буде страждати і працювати. Бо через смерть ми перейдемо з мороку на світло, з темниці на волю, з країни чужої в країну рідну… Перейдемо в те місто, в якому позбудемося усілякого земного тягаря, скорботи, хвороби і смерті. Там «витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло» (Одкр. 21:4). Амінь.