Як помножити тисячу на два

У Володимира Соловйова[*] є цікаве визначення справедливості. Він вважав, що справедливість є нижчий ступінь моральності. У принципі думка зрозуміла: є нижчі східці, вищі. Одне є необхідним фундаментом для іншого. І якщо ти на бігу перестрибуєш через нижню сходинку, то з великою вірогідністю можеш підвернути ногу на наступній. Наприклад, якщо якийсь жалісливий підприємець займається добродійністю та іншими справами милосердя, але при цьому не виплачує своїм працівникам зарплатню вчасно і в повному обсязі, то навряд чи можна вважати, що він перейшов на вищий ступінь моральності.

Справедливість – це необхідний мінімум морального ставлення до життя для будь-якої людини взагалі, а вже тим більше для християнина. Той же Соловйов, пояснюючи свої слова, писав: “Для якоїсь нижчої язичницької релігії вимога справедливості максимальна, і тому обов’язковість її може здаватися сумнівною; але для християнства це є вимога мінімальною, тобто безумовно обов’язковою”.

Начебто зрозуміло. Та все ж для мене проглядала в цьому формулюванні певна недомовленість. Мабуть не вистачало якогось переконливого прикладу з життя, щоб до кінця її усвідомити. Нарешті Господь послав мені приклад, якого мені бракувало.

Запросили мене якось у молодіжний дискусійний клуб. Тема обговорення була актуальна на всі часи – заздрість. Хоча, здавалося б, ну про що дискутувати? Адже кожен знає, що заздрість – це погано, що вона, за визначенням святителя Василія Великого – є печаль про благополуччя ближнього, і тому є хворим рухом людської душі. Амінь, питання закрите. Та куди там. Молоді, добре освічені, розумні і добрі хлопці та дівчата раптом, на мій подив, стали навперебій говорити про певні розумні (як для них здавалися) підстави для заздрості. Зводилася ця аргументація в сухому залишку приблизно до наступної тези: “Якщо людина має певні блага, які вона отримала заслужено, це ще можна простити. Але якщо вона ці блага отримала якимсь обхідним шляхом, то на поблажливість не заслуговує, і засмучуватися про її благополуччя можна з повною на те підставою”.

Спочатку ця думка здалася мені зовсім дикою. Але тут я несподівано пригадав, як років двадцять тому на початку дев’яностих і сам міркував загалом так само.

Я працював тоді на будівництві, і одного дня, з получки вирішив купити в подарунок дружині і тещі по шоколадці. Підійшов до ларька, який тримав мій однокласник, привітався, і попросив два снікерси (тоді вони ще тільки-тільки з’явилися на прилавках). Коштував такий батончик у ті веселі часи тисячу рублів. І от, на моїх очах, цей мій колишній однокласник бере… калькулятор! Діловито тикає пальцем у кнопки, множачи тисячу на два. І, отримавши результат, спокійним голосом каже: “Сашко, з тебе дві тисячі”. Я дивився на це дивне дійство, відчуваючи приблизно ту ж гамму почуттів, про яку казала молодь з дискусійного клубу. Тобто, я в принципі готовий був би простити однокласникові його маленьке комерційне благополуччя. Але лише в тому випадку, якщо б він був розумніший за мене, закінчив би якийсь престижний виш і через це став заробляти більше за мене. Але цей… цей. Адже він ще в школі абияк перебивався з двійки на трійку, списував у мене домашні завдання, а на диктантах з року в рік наполегливо писав загадкове “ештё” замість “ещё” (рос.). І от тепер – от вам: він мені шоколадки продає. Несправедливо! Усе має бути зовсім навпаки! Куди котиться цей світ!

Гех, і розсердився ж я тоді. Прямо як справжній пролетар, якому, як відомо, нічого втрачати, окрім своїх кайданів.

А зараз згадав це своє кипіння розуму, обуреного тисячею, помноженою на два за допомогою калькулятора. І остаточно зрозумів, чому Соловйов називав справедливість – нижчим ступенем моральності. Як ні крути, а прощати іншій людині лише справедливо нажите благополуччя – не дуже високо. Хоча, звичайно ж, це краще, ніж взагалі не прощати ближньому жодного благополуччя. Але все таки нескінченно далеко від того ідеалу моральності, до якого всі ми покликані через абсолютно несправедливі слова розіп’ятого Христа: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк. 23:34).


[*]Володимир Соловйов (1853-1900) – російський філософ, богослов, поет, публіцист, літературний критик з українським корінням

Автор: Олександр Ткаченко