Дивишся на дітей і думаєш, що Всемогутній прийшов у світ таким же безпорадним Немовлям

Пам’ятаю першу мою нічну різдвяну службу. До цього в нас взагалі не було нічних Різдвяних служб, так що вона виявилася першою для мене і для міста. Йду я, молодий священик, і відчуваю яскравий контраст зі святкуванням Нового року – жодних петард, п’яних криків. Падає тихий м’який сніг, в усьому відчувається якесь ласкаве милосердя.

Ніч, я йду пішки, і до мене підбігає зграйка зовсім молоденьких радісних дівчат з питанням: «Як вас звуть?» Зрозуміло, гадають, намагаючись упізнати ім’я майбутнього чоловіка, запитуючи, як звуть першого зустрічного. Я – нещодавно рукопокладений, а тому говорю з усією можливою суворістю: «Я – священик Спаського собору». Дівчата з реготом втекли.

По-особливому я став сприймати Різдво, коли на світ з’являлися мої діти, у мене їх троє. Дивлячись на дітей, розумієш, що Всемогутній прийшов у цей світ таким же безпорадним Немовлям.

А ще, коли дивишся на новонароджених дітей, дивуєшся тому, як може людина вижити, якщо вона така безпорадна, і розумієш, що світ влаштований Богом настільки могутньо і правильно, що людина не може не вижити, і ця крихка сила життя перемагає завжди. Залишається тільки дивуватися, це тільки зміцнює віру.

Отже поглядання на немовлят у мене викликає не тривогу і страх за те, що вони настільки уразливі, а радість.

Завжди дивуюся з того тактильного відчуття, яке виникає, коли тримаю в руках новонародженого немовляти, якого хрещу. Здається, хресна і мама знепритомніють від переживань. Що ви переживаєте? Воно не таке вже і крихке немовля, не зламається навпіл. Коли ти береш у руки, у ньому відчуваєш не лише слабкість, а якусь глибинну вкладену в нього силу і гнучкість. Він живе, він чинить опір батюшці, кричить, пускає пухирі. У нього разом з хрещенням дійсно пробуджується якась нова сила життя. Це сила життя, сила Різдва Христового, яка завжди з нами.

Напередодні Різдва прийнято говорити про необхідність милосердя, любові, допомоги тим, хто має потребу. Хочеться побажати людям у цьому плані сил і кріпості, адже святкування Різдва закінчиться, а заповіді любові і милосердя потрібно буде продовжувати виконувати. Отже треба постаратися все-таки пам’ятати, що наше життя залежить не від свят, тим більше свята – це ж дуже умовно. Адже коли ми чекаємо Різдва Христового, це не означає, що напередодні Різдва Його немає. Він є завжди.

Але буває важко, коли закінчується свято, яке підтримує, продовжувати бути людиною, жити по-людськи, шукати Христа і виконувати Його заповіді. І здійснювати ті ж справи, які дуже часто бувають не лише важкими, але і нудними, вони бувають якимись буденними. Тому бажаю всім жити не лише святами, але любити ще і будні, у самій повсякденності залишаючись з Христом.

Автор: священик Сергій Круглов

Усе по темі: Різдво Христове