Проти зарозумілості і самохвальства

Духовна гордість губить багатьох. Через неї люди не лише часто втрачають нагороду за свої добрі справи, але і накликають на себе гнів Божий. Різновидів цієї гордості багато і перерахувати їх важко. Для прикладу візьмемо один наступний. «Ах, – кажуть деякі, – які усі нині живуть безсердечні багачі: сліз у бідних не обтирають, любові до ближніх не мають! Що якби я був багатий? Скільки б облагодіяв вдів і сиріт! Скільки б зробив добра!» І що ж? Трапляється іноді, що дійсно такій людині багатство потрапляє і вона з нього добра немало робить. Але як? Неодмінно з думкою; «От я яка! не така, як інші люди!» А через цю фарисейську хвалькуватість добро її вже і перестає бути добром в очах Божих.

Отже, браття, коли вам спаде на думку зробити якусь добру справу, то передусім зверніть увагу на те, чи чисті ваші спонукання, що примушують вас братися за неї. Якщо чисті, з Богом, приймайтеся; якщо ні, якщо помітите в собі бажання задовольнити своєму честолюбству, або зарозумілість, або схильність до засудження ближнього або ще щось зле, то спочатку швидше очистіть своє серце від цих злих помислів і потім вже виконуйте задумане добро. Інакше останнє уподібниться у вас доброму насінню, кинутому серед поганої трави, яка не дає як слід зростати йому і приносити плід. Амінь.