Амос, перший “книжковий пророк”

Ми говорили про Мойсеїв Закон і про те, як саме з його допомогою натовп рабів, що втекли з Єгипту, перетворився на народ Божий. Але коли в Новому Завіті Христос посилається на книги Писання, Він зазвичай каже про них так: “Закон і пророки”. Значить, пророки були не просто додатком до цього Закону, а чимось настільки важливим, що навіть Закон без них не був повним? Не випадково і сьогодні в синагозі читання Тори (Закону) обов’язково супроводжується читанням уривків з пророчих книг.

Хто ж вони такі, пророки? Усі знають найбільшого з них, Ісаю, багатьом знайомі хоча б на ім’я Єремія та Єзекиїль, і вже всі звичайно чули хоч якусь історію, пов’язану з Даниїлом. А вогняний пророк Ілля, який першим виступив проти язичництва і розпусти своїх сучасників, став у нас одним з найбільш шанованих святих (шкода, що значно менш відомий більшості з нас його учень Єлисей).

Але є пророки, яким пощастило менше. Ми називаємо їх “дванадцять малих пророків”, і навряд чи хто перерахує без запинки хоч би їхні імена. Втім, малими вони виглядають лише за об’ємом книг, що носять їхні імена. Насправді, це були великі люди – і про них варто згадати.

Після смерті царя Соломона єдина держава розпалася, щоб ніколи вже не возз’єднатися: Північне (Ізраїльське) царство відокремилося від Південного (Іудейського), влаштувало власні святині і зажило самостійно. Народ не просто розділився на дві частини, він, схоже, все далі і далі віддалявся від того зразка, який був йому колись явлений на горі Синай.

Про політичне і громадське життя того часу Біблія розповідає дуже скупо і несхвально. Правителі змінюють один одного, але суть залишається тою самою: “У тридцять восьмий рік Азарії, царя Юдейського, став царем Захарія, син Ієровоама, над Ізраїлем у Самарії і царював шість місяців. Він робив неугодне в очах Господніх, як робили батьки його… І склав проти нього змову Селлум, син Іависа, і вразив його перед народом і убив його, і став царем замість нього, і царював один місяць у Самарії… І пішов Менаїм, син Гадія з Фирци, і прийшов у Самарію, і вразив Селлума, сина Іависового, у Самарії й умертвив його, і став царем замість нього” (4 Царств (2Царів) 15:8-10,13-14).

Але на цьому безрадісному фоні починають звучати нові голоси – пророчі. Першим і найвідомішим з них був пророк Ілля, він залишив учнів, зокрема Єлисея, усі вони були, що називається, професіоналами: пройшли відповідну підготовку, зайняли відповідне місце в суспільстві. Але, мабуть, цього було недостатньо…

Пророк Амос, Джеймс Тіссо

Це сталося десь у середині VIII століття до Р.Х. у Вефилі, в одному з напівязичницьких святилищ Північного царства. Місцевий священик на ім’я Амасія помітив, що народ не задовольняється простим виконанням ритуалів, він прислухається не стільки до звичних слів молитви, скільки до того, що каже якийсь дивний прибулець, здається, зовсім мешканець півдня на ім’я Амос. І що ж він каже? Провіщає царю загибель, а всьому народу – полон у далекій землі! Ні, цього ніяк не можна було допустити.

І сказав Амасія Амосу: провидцю! піди й відійди у землю Іудину; там їж хліб, і там пророкуй, а у Вефилі більше не пророкуй, бо він святиня царя” (Амоса 7:12,13). Амос відповідає дуже просто: “Я не пророк і не син пророка; я був пастухом і збирав сикомори. Але Господь узяв мене від овець і сказав мені Господь: “іди, пророкуй до народу Мого, Ізраїля”” (Амоса 7:14,15).

Священик заявляє: тут у нас свої святині, тут тобі нема чого робити, ступай, звідки прийшов. А пророк відповідає йому, що він не навчався пророчому ремеслу, він не професіонал. Він взагалі ніхто – чи то пастух, чи то землероб. Справа взагалі не в ньому, а в тій звістці, яка передана йому. І якщо є щось особливе в його особі – це невміння мовчати, коли йому відкрито Слово Господнє. Сам він казав про це так: “Чи сурмить у місті труба, – і народ не злякався б? Чи буває у місті біда, яку не Господь попустив би? Бо Господь Бог нічого не робить, не відкривши Своєї таємниці рабам Своїм, пророкам. Лев почав рикати, – хто не здригнеться? Господь Бог сказав, – хто не буде пророкувати?” (Амоса 3:6-8)

І про що ж він так палко сповіщав ізраїльтянам? Якщо особливо не прислухатися, то на перший погляд неначе закликав їх до неухильного дотримання релігійних обрядів: “Приносьте жертви ваші кожного ранку, десятини ваші хоч через кожні три дні… проголошуйте про добровільні приношення ваші і розголошуйте про них, бо це ви любите, сини Ізраїлеві” (Амоса 4:4,5). Так, ці люди були дуже благочестиві… на свій манер. Чим більше релігійних обрядів, тим більше благочестя, чи не так? Тим вони більш угодні Богові?

Тільки Бог вустами Амоса сповіщав їм зовсім інше: “Ненавиджу, відкидаю свята ваші і не сприймаю пахощів від жертв під час урочистих зібрань ваших. Якщо піднесете Мені всепалення і хлібне приношення, Я не прийму їх… Нехай, як вода, тече суд, і правда – як сильний потік!” (Амоса 5:21,22,24) Виявляється, з Богом неможливо “домовитися”, приносячи Йому щедрі дари. Треба ще й праведно жити, причому ця праведність стосується не лише особистого благочестя, але і стосунків з іншими людьми. Справедливість і милосердя набагато важливіше для Нього, ніж неухильне виконання обрядів – тим більше, що обряди там стають усе більш язичницькими і люди забувають про головне.

Бо так говорить Господь дому Ізраїлевому: знайдіть Мене, і будете живі” (Амоса 5:4) – такий універсальний заклик звертає до ізраїльтян Амос. Закон пропонував, як звершувати богослужіння і як будувати життя всередині общини, але ніякий закон, звичайно, не міг передбачити всіх тонкощів і деталей. Замість того, щоб доповнювати деталі, яких немає в Мойсея, пророки, починаючи з Амоса, нагадують про головний принцип: невпинно шукати Бога, прагнути до Нього, пізнавати Його. І лише так може вижити народ Божий, тільки цим може жити людина.

Втім, Амос говорив не лише про ізраїльтян. У нього вперше пролунала звістка про те, що Господу цінні всі народи, що обраність Ізраїлю – зовсім не привід для гордості, а особлива відповідальність. Так, Господь колись створив цей народ для Самого Себе, коли Він вивів натовп рабів з Єгипту і дарував для них Закон… але хіба тільки про ізраїльтян Його турбота? “Чи не такі, як сини ефіоплян, і ви для Мене, сини Ізраїлеві? – Говорить Господь. Чи не Я вивів Ізраїля з землі Єгипетської і филистимлян – з Кафтора, й арамлян – з Кира?” (Амоса 9:7).

От ще одна дуже важлива тема пророчої проповіді: єдність людства, загальність спасіння. Ізраїль грає особливу роль у цьому Божому задумі, але задум стосується не лише одного народу, а всіх людей.

Автор: Андрій Десницький