Михей, бідняк Господній

Пророк Михей зазвичай губиться в тіні свого великого сучасника і, можливо, навіть учителя – пророка Ісаї. Насправді, їхні пророцтва співзвучні між собою аж до буквальних збігів. Але якщо Ісая був священиком Єрусалимського Храму, то Михей, судячи з усього, був людиною простою і незнатною. Від того особливої гостроти набували в його вустах викриття багачів, які грабують народ за власним свавіллям:

Пророк Михей, Джеймс Тіссо

Горе тим, що задумують беззаконня і на постелях своїх придумують злодіяння, які роблять ранком на світанку, тому що є в руках їхніх сила! Побажають полів і беруть їх силою, домів, – і віднімають їх; оббирають людину і її дім, чоловіка і його спадщину” (Михея 2:1,2). Він, мабуть, занадто добре знав, як це виявитися жертвою подібних махінацій з нерухомістю.

Ми нічого достеменно не знаємо про нього, як і про багато інших пророків, чиї книги читаємо в Біблії. Але його ім’я нерідко пов’язують з “бідняками Господніми” – простими, незнатними людьми, які не могли приносити щедрі жертви в Храмі вже просто через те, що приносити їм було нічого. Але чи означає це, що вони ніяк не могли послужити Господові? Зовсім ні!

З чим постати мені перед Господом, схилитися перед Богом небесним? Чи постати перед Ним із всепаленнями, з тельцями однолітніми? О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм” (Михея 6:6,8). Мабуть, саме тут уперше прозвучала ця думка: упокорювання, применшення себе перед Богом – не менша, а навіть більша жертва, ніж тварина, спалена у дворі Його храму. І ця жертва завжди доступна людині, вона нічого не вартує – і в той самий час коштує так дорого, що лише найблагородніше, найчистіше серце може добровільно упокорити себе перед Богом.

А де упокорювання, там і надія на милість зверху, на те, що Бог примириться з людиною не тому, що людина заслужить Його добре ставлення своїм бездоганним життям, або дотриманням правильних ритуалів, або ще якимсь способом – а просто тому, що Бог Сам бажає цього примирення і не хоче, щоб людина загинула. “Хто Бог, як Ти, що прощає беззаконня і не ставить за злочин залишку спадщини Твоєї? не вічно гнівається Він, тому що любить милувати” (Михея 7:18).

А тому, каже пророк, одного разу настане такий час, коли зникне не лише ворожнеча людини з Богом, але і війни народів між собою. “І буде Він судити багато народів, і викриє багато племен у далеких країнах; і перекують вони мечі свої на орала і списи свої – на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати” (Михея 4:3).

З цим дивним часом Михей пов’язує одну дуже важливу подію: “І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних” (Михея 5:2). Коли через декілька століть волхви на Сході побачили дивовижну зірку і прийшли в Іудею, щоб вклонитися новонародженому Цареві, придворні тодішнього правителя Ірода згадали саме це пророцтво і сказали волхвам, що немовля потрібно шукати у Вифлеємі. Туди вони і відправилися – і туди само, до місця народження Христа, довгим і важким шляхом йшла вся традиція старозавітних пророцтв. І не просто йшла, а вела за собою народ Ізраїлю, а за ним – всі інші народи світу.

Автор: Андрій Десницький