Малахія: прийдешній Вісник

Книга пророка Малахії йде останньою в списку дванадцяти “малих пророків”, і він імовірно, і справді був останнім з них за часом життя – а отже, взагалі останнім старозавітним пророком, чия книга дійшла до нас. Його ім’я означає “Вісник Господній”, і воно дуже підходить до змісту його пророцтв. Коли він точно жив, сказати важко, але, швидше за все, він був сучасником Ездри і Неємії – це друга половина V століття до Р.Х.

Пророк Малахія, Джеймс Тіссо

Малахія говорить передусім про стосунки Бога зі Своїм народом, і починає він з найголовнішого: “Я полюбив вас, говорить Господь. А ви говорите: “у чому явив Ти любов до нас?” – Чи не брат Ісав Якову? – говорить Господь; і однак же Я полюбив Якова, а Ісава зненавидів” (Малахії 1:2,3). Уся логіка цих стосунків ґрунтується на тому, що Господь особливим чином полюбив ізраїльський народ. Той може поставити питання: у чому ж це проявляється, чим доводиться? І Малахія згадує історію з книги Буття, яка розповідала про близнюків Якова та Ісава. Господь дійсно обрав Якова, тобто і його нащадків, хоча був вільний у виборі. Очевидно, бачачи долю ідумеїв (про яку пророкував і Авдій) ізраїльтяни повинні були побачити, у чому полягає різниця між ними і нащадками Ісава. Один народ пройшов через усі випробування і зберігся, другий неухильно рухався до свого кінця. Сьогодні немає людини, яка не чула б про Ізраїль, але хто пам’ятає про Едом?

Проте батьківська любов Бога – не просто приємний бонус, але і висока вимога. “Син шанує батька і раб – господаря свого; якщо Я батько, то де повага до Мене? і якщо Я Господь, то де благоговіння переді Мною? – говорить Господь Саваоф вам, священики, що знеславлюєте ім’я Моє. Ви говорите: “чим ми знеславлюємо ім’я Твоє?” Ви приносите на жертовник Мій нечистий хліб, а говорите: “чим ми знеславлюємо Тебе?” – Тим, що говорите: “трапеза Господня не варта поваги”. І коли приносите у жертву сліпе, чи не погано це? або коли приносите кульгаве і хворе, чи не погано це? Піднеси це твоєму князеві; чи буде він задоволений тобою і чи прихильно прийме тебе? – говорить Господь Саваоф. Отже, моліться Богу, щоб помилував нас; а коли таке виходить з рук ваших, то чи може Він милостиво приймати вас?” (Малахії 1:6-9).

Окрім жертв, люди зобов’язані були приносити в Храм десяту частину свого врожаю і доходів – ці кошти йшли на утримання Храму, на прожиття священиків і левітів, а також на допомогу потребуючим. І Малахія дуже категоричний і в цьому: що належить віддати Богові, то вже не належить людині. “Чи можна людині обкрадати Бога? А ви обкрадаєте Мене. Скажете: “чим обкрадаємо ми Тебе?” Десятиною і приношеннями. Прокляттям ви прокляті, тому що ви – весь народ – обкрадаєте Мене. Принесіть усі десятини у дім сховища, щоб у домі Моєму була їжа, і хоча б у цьому випробуйте Мене, – говорить Господь Саваоф: чи не відкрию Я для вас отворів небесних і чи не виллю на вас повне благословення?” (Малахії 3:8-10).

Але справа не лише в десятині, приношеннях і жертвах. Як жертва відкидаються не лише покалічені тварини, але й ті, що були відібрані в інших людей. Адже це вічна тема пророчих викриттів: неможливо збудувати вірні стосунки з Богом, якщо ти несправедливий до ближнього, і Малахія дає цьому найпростіше пояснення: “Чи не один у всіх нас Отець? Чи не один Бог створив нас? Чому ж ми віроломно чинимо одне проти одного, порушуючи тим завіт батьків наших?” (Малахії 2:10).

Малахія особливо називає ще одну причину, за якою Бог може не прийняти жертву від Своїх шанувальників: “Він уже не споглядає більше на приношення і не приймає очищувальної жертви з рук ваших. Ви скажете: “за що?” За те, що Господь був свідком між тобою і дружиною юности твоєї, проти якої ти чинив віроломно, тим часом як вона подруга твоя і законна дружина твоя” (Малахії 2:13,14). Йдеться про ситуації, коли чоловіки кидали своїх дружин просто через те, що вони їм набридли. Вірність Богові неминуче має на увазі і подружню вірність, інакше не вийде.

Ставлення до Бога як до Отця, викриття розлучень – усе це прозвучить і в Євангеліях. І не випадково наприкінці книги Малахії передбачений прихід чогось нового, небувалого, що повинне перевернути уявлення людей того часу. А точніше, не чогось, а Когось: “Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною, і несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте” (Малахії 3:1). І трохи далі він продовжує: “Ось, Я пошлю до вас Іллю пророка перед настанням дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серця батьків до дітей і серця дітей до батьків їхніх, щоб Я, прийшовши, не вразив землю прокляттям” (Малахії 4:5,6).

Пророк Ілля був, як вірили юдеї, узятий на небо живим, тобто одного разу міг і повернутися живим на землю. Втім, такого поки що не сталося. Але коли в Іудейській пустелі прозвучала проповідь Іоанна Хрестителя, він говорив “з духом і силою Іллі” (Луки 1:17). Це було не фізичне пришестя з неба древнього пророка, не його перевтілення, але відродження тієї самої пророчої традиції, до якої належали Ілля, Малахія, Іоанн.

Автор: Андрій Десницький