Прислухатися до звуку камертону

Великий піст – найважливіший період у житті кожного православного християнина. Цей час особливої духовної уваги до самого себе. Не випадково святі подвижники називали Великий піст, або Чотиридесятницю, – десятиною року, яку вірні присвячують Богові. Це не означає того, що в усі інші дні можна не замислюватися і не піклуватися про свій духовний стан. Просто Церква виділяє особливий покутний час, коли треба відсунути все інше в бік і всім серцем і думками звернутися до Бога.

Об’ємний, але улюблений твір

Але ще Великий піст – це абсолютно особливий період богослужебного життя Церкви. Деякі співи і богослужебні послідування можна почути і побачити тільки під час Чотиридесятниці. Але навіть серед пісних співів і чинопослідувань є настільки вподобані вірними, що без них проходження пісного подвигу просто немислиме.

Одним з таких улюблених послідувань є Великий покаянний канон преподобного Андрія, архієпископа Критського (660-750). Творіння критського архіпастиря – дуже об’ємний твір. У його складі більше 200 тропарів, не враховуючі ірмосів (короткий спів, з якого починаються пісні, тобто окремі частини канону), а також додаткові тропарі, присвячені самому авторові (що мають, звичайно, пізніше походження). Цікаве те, що Великий покаянний канон не пов’язаний безпосередньо з богослужінням Великого посту. Ймовірно, і сам автор канону не припускав його загальноцерковного поширення.

Деякі тропарі канону дозволяють припустити, що преподобний Андрій склав цей дійсно великий церковний твір під кінець свого земного життя. Канон став вираженням духовного досвіду преподобного Андрія: досвіду молитви, аскетичних вправ, роздумів над текстами Священного Писання. Але чому Церква сприйняла особисті роздуми і досвід критського архіпастиря як досвід загальноцерковний і корисний для кожного вірного?

Заклик до покаяння

Відповідь на це питання криється в назві – Великий покаянний канон. Текст канону найкраще виражає покаянні переживання, молитовні звернення до Бога про прощення гріхів і виправлення життя, до яких нас і закликає Церква під час посту. Церква через слова Великого канону звертається до всіх вірних із закликом – от приклад покаяння, плач про свої гріхи, прагнення до зростання в чеснотах.

Що таке покаяння? Покаяння – це зміна. Грецькою це слово звучить як «метанойя», дослівно – «зміна розуму». Що це означає? А означає те, що наше розкаяння повинне полягати не лише в усвідомленні і визнанні своїх гріхів, але в зміні образу думок і способу життя. Саме до цього через безліч порівнянь і закликає нас Великий покаянний канон. У цьому його цінність. Великий покаянний канон був написаний майже тринадцять століть тому, але продовжує звучати в храмах і сьогодні. Це не просто данина традиції. Це данина нескороминущій актуальності Великого покаянного канону.

Тема гріха і покаяння стає свого роду забороненою для сучасного світу. Поняття гріха заважає людській свободі, яка все частіше розуміється як свобода робити те, що мені заманеться. «Ми – це наші бажання», – така «проповідь» сучасного світу, що звернена до сучасної людини.

Преподобний Андрій Критський звертається до всіх нас з абсолютно іншим закликом: «З чого почну оплакувати/ вчинки окаянного життя мого?/ Який початок положу я, Христе,/ нинішньому риданню?/ Але, як Милосердний,/ подай мені відпущення провин». Це заклик до оплакування своїх гріхів. Але щоб оплакати свої гріхи, необхідно побачити їх, усвідомити свою негідність перед Богом. Усвідомлення своєї гріховності стає кроком до усвідомлення ненормальності свого стану. Якщо я грішний, значить, я далеко не такий хороший, як може здатися на перший погляд. А якщо все не так вже і добре, то мені потрібна допомога. Допомогти може тільки сам Господь Бог.

Але допомога Божа полягає не в тому, щоб кожен з нас став просто хорошою людиною. А в тому, щоб кожен з нас зміг очистити той образ Божий, який вкладений у кожного з нас. З найперших сторінок Священного Писання ми чуємо цю істину: «І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх» (Бут. 1:27). І наскільки трагічно звучать слова Великого покаянного канону: «Осквернив плоті моєї ризу, і забруднив ту, що за образом, Спасе, і подобою» і «Потьмарив я душевну красу втіхами пристрастей і розум увесь я зовсім перевів на порох». Гріх спотворює образ Божий у нас. Покаяння – це засіб, що допомагає нам відновити образ Божий, виправити все те, що спотворене і знівечене гріхом. Це – основний мотив Великого покаянного канону.

Схожі картини

Преподобний Андрій Критський використовує велику кількість образів гріха і покаяння, узятих зі Священного Писання. Більша їх частина – зі Старого Завіту. Старий Завіт – час очікування приходу Спасителя. Перед вірними пропливають образи Адама і Єви, Каїна і Авеля, праведного Авраама, ізраїльського народу в єгипетському рабстві. Преподобний Андрій каже нам: усі ми подібні до старозавітних людей, які чекали часу позбавлення, адже і ми чекаємо цілющого дотику руки Христової до нашої душі. Цим ще раз показане все значення Священного Писання для духовного життя. Це не просто древній текст, літературна спадщина минулого. Це історія людських відносин з Богом, яка так чи інакше повторюється в житті кожної людини. Тому ми можемо знайти у Священному Писанні ті картини людського падіння, які будуть цілком схожі на наші власні. Але тим більше ми зможемо побачити в Писанні і образи щирого покаяння і зміни життя.

Під час Великого посту Великий покаянний канон читається кілька разів. З понеділка по четвер першої седмиці Великого посту читання канону звершується по частинах, а увечері в середу п’ятої седмиці Великого посту він знову прочитується, але вже повністю. Це богослужіння дістало назву «Стояння преподобної Марії Єгипетської». Преподобна Марія Єгипетська явила у своєму житті один з найяскравіших зразків покаяння як зміни життя: блудниця, яка щодня вдавалася до розпусти, за натхненням Божим раптом змінює своє життя, йде в палестинську пустелю, де проводить час у пості, молитві і плачі про гріхи. Покаянні рядки Великого канону стають тут покаянною молитвою преподобної Марії. Спочатку Великий покаянний канон звершувався саме на п’ятій седмиці Чотиридесятниці, як би підводячи підсумок пісного шляху, звучав як питання: чи здобули ми, все ті, хто встав на шлях посту, покаянні почуття і думки, описані преподобним Андрієм Критським? Але згодом читання Великого канону стало звершуватися і на першій седмиці Великого посту. І от з понеділка по четвер першої седмиці вірні чують Великий покаянний канон – немов камертон, що задає тон усій Чотиридесятниці. Нам треба уважно прислухатися до звуку камертону, щоб зберегти його звучання і не вибиватися із загального хору.

Автор: священик Василь Куценко