Нині прийшло спасіння дому цьому…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Євангельське оповідання про начальника митарів – багатія Закхея, яке ми читали сьогодні за Божественною літургією, слід читати також під час освячення оселі. Нам, православним священикам, дуже часто доводиться, виконуючи прохання і наших парафіян, і людей від Церкви далеких, звершувати чин освячення житла і під час богослужіння в оселях християн читати цей євангельський уривок, нагадувати народу Божому історію маленького, ненависного усіма багача, який на очах у всього міста, у присутності безлічі людей раптом вирішив половину усього, що мав, роздати жебракам.

Скептик скаже: “Такий, як Закхей, цілком благополучно проживе і на половину, що залишилася”, – і формально буде правий, але тільки формально, тільки за формою, не по суті. Бо легко розвести руками чужу біду, і так само легко розпорядитися чужим багатством, особливо коли немає свого. Неупередженому читачеві Євангелія вчинок багача Закхея здасться – і справедливо – подвигом самозречення. Багач адже тому і багач, що до багатства ставиться надзвичайно серйозно. Воно для нього предмет поклоніння, воно – любов, пристрасть, правда, у ньому все життя, уся надія, усе сподівання. Відмова від багатства для багача подібна до того, як наркоман відмовляється від жаданого наркотику, як гіркий п’яниця несподівано розлучається з обожнюваною пляшкою, як злісна і дратівлива людина змиряється перед людьми, радісно підкоряється обставинам. Іншими словами, це – завжди диво.

Таке диво сталося з єрихонським митарем, тому що Бог увійшов до його оселі. Господь-Спаситель прийшов непроханий до людини корисливої і безжальної, прийшов в оселю до зрадника віри батьків, до того, хто наживався на людській біді, хто ревно служив окупантам, вибиваючи зі свого ж поневоленого народу останні гроші на користь язичників, загарбників, чужоземців. Уявіть, як народ ненавидів митарів, уявіть, як митарі ненавиділи свій народ. І ненавидячи і боячись своїх одноплемінників, ці люди прекрасно усвідомлювали, що порушують звичаї і моральні правила свого народу, що вони злочинці перед Богом, в Якого вірять.

І от Бог входить в оселю злочинця Закону, в оселю грішника, що зневажається усіма. Бог входить і… стається диво. Користолюбець перетворюється на щедрого жертводавця. І при цьому, зверніть увагу, його, Закхеєвому, майну наноситься серйозний збиток. Після того, як Господь побував у нього в оселі, митар позбувся половини свого майна. Але він не тужить і не засмучується. Він тріумфує і радіє, і Христос, бачачи це тріумфування оживаючої душі, каже: “Нині прийшло спасіння дому цьому!

Чого ж ми, грішники і зрадники Закону Божого, чекаємо від нашого Бога? Чого ми чекаємо від зустрічі зі своїм Спасителем, коли Він у Таїнствах Церкви, в її благодатних обрядах приходить у нашу душу, входить зі священиком, готовим зробити освячення нашого житла, до нас у дім? Нам так звично і легко благати Бога про милість, благати про удачу, здоров’я, щастя. Коли молодий тато і мама приносять дитя в храм і просять священика звершити над дитиною Таїнство Хрещення, буває, запитуєш їх: “А навіщо ви збираєтеся охрестити вашу дитину?” І отримуєш найчастіше дивну відповідь: “А щоб був здоровеньким, щоб не плакав ночами, щоб його не зурочили!” Тобто ці щасливі батьки розуміють Таїнство Церкви як якийсь лікувальний засіб, як універсальну пігулку від усіх бід. Так же наївно і бажання тих, хто просить освятити їх квартири, добитися в такий спосіб удачі, миру в сім’ї або – зустрічається і таке – здатності міцно і безтурботно спати ночами!

Подивіться, чому учить нас євангельська історія Закхея-митаря. Бог прийшов до нього в оселю, як приходить Він у наші житла в обряді освячення, як приходить Він у наші душі і тіла в Таїнствах Церкви. Бог прийшов, а Закхей зовні нічого не придбав від цього Божественного відвідування. Закхей віддав половину свого майна. Чи розуміємо ми, що нам теж, услід за ним, доведеться віддавати Богові, принести в жертву Богові свій час, свої сили, свої гроші, нарешті саме своє життя? Чи розуміємо ми, що заради Вічного Життя, заради Царства Божого потрібно вже тут, у цьому житті, на цій землі навчитися жертвувати усім, що в тебе є, навіть коли, на відміну від Закхея, у тебе є мало. У цьому сенс нашої християнської роботи. У цьому сенс посту, підготовку до якого ми починаємо з вами сьогодні. У цьому – мета і сенс нашого життя: повільно, але вірно відвикати від земного і приліплюватися до небесного, щоб під кінець днів своїх, з’явившись перед Божим судом, почути: “Нині прийшло спасіння дому цьому“. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці