Міра страждань

«Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк. 18:11), – от так, лише коротким реченням-засудженням, фарисей фактично перекреслив усі свої надбання: дворазовий піст на тиждень та десятину з усього, що надбав. Зі схожим ставленням ми стикаємося в іншій Христовій притчі, – про блудного сина, – де старший брат так само починає перераховувати свої особисті «заслуги»: «Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав» (Лк. 15:29), щоб потім засудити і відкинути молодшого брата…

Складається таке враження, що це говорить одна й та сама людина: стільки в неї чеснот, стільки заслуг, а натомість… нікчемний митар «пішов до дому свого виправданий більше» (Лк. 18:14) і на честь «нікчемного» безпутного сина влаштовують розкішний бенкет з відгодованим телям, а нещасному «праведникові» ніколи не уділили «козляти, щоб… повеселитися з друзями» своїми. Стільки років вірної служби Богові, батькові, і яка винагорода за це? Але годі про них, фарисея і старшого сина, краще поговоримо особисто про нас, адже Христові притчі були звернені для оточуючих з метою виправлення власного життя.

«Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як. 1:16,17), – от таку відповідь дає Біблія усім ласим для перерахування власних чеснот та заслуг. Усе, що ми спромоглися зробити доброго житті, має в собі першооснову, ім’я якій – Господь Бог. Без Нього в нас у дійсності не вийшло нічого путнього. І тому замість того, щоб самозвеличуватися, і тим більше, засуджувати ближніх, краще прославити Господа словами 8 Псалма: «Господи Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! Слава Твоя піднеслася вище небес!… Коли погляну на небо – діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним?» (1,2,4,5).

А тепер поглянемо пильніше на митаря. От скажіть: чи легко переносити докори власного сумління, як довелося це пережити митарю? Адже не від доброго життя чоловік б’є себе в груди і не сміє «навіть очей звести на небо» (Лк. 18:13). І молитва, яка в нього «багатослівна»: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:14). Митареві не до витончених фраз, він фактично дійшов до межі відчаю, тому і просить у Бога лише одного – милості.

Так, митар – зрадник власного народу, який пішов на службу до окупантів. Але що робити людині, якщо її власні діти пухнуть від голоду і постійно просять їсти? – Вона готова на будь-що, тільки б не чути їхнього плачу знову. Хіба така причина не могла змусити цього чоловіка обійняти посаду митаря? Цілком можливо. Адже не тільки жага до грошей штовхала людей ставати митарями, зазвичай такі індивідууми рідко коли щиро каються перед Господом.

Стосовно ж блудного сина. Чи багато хто з вас захотів би опинитися біля корита зі свинячим їдлом? Навряд чи, краще уникнути такого життєвого досвіду. А чи багато з вас не хотіли в юнацьких роках втекти з батьківського дому і бути вільними як птах у небі? – Напевно, багато хто, а дехто ці думки втілив. І, звичайно, немає великої нашої заслуги в тому, що ми свого часу не опинилися біля корита зі свинячим їдлом, як це довелося пережити блудного сину (а декому довелося…). У цьому прояв лише милості Божої.

Тому, замість того, щоб займатися перерахуванням власних заслуг і чеснот, краще будемо вдячними Богові за те, що нам не довелося пережити, зазнати тієї міри страждань, яку деколи доводиться переносити людям.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про блудного сина