Чи можна без віри?

Перефразуючи доволі відомий біблійний принцип «віра без діл мертва» (Як. 2:26), на – «любов без діл мертва», ми абсолютно не змінимо сенсу, який вклав у нього Небесний Автор. Адже, як сказано в Першому посланні апостола Івана Богослова: «А хто має достатки на світі, але, коли бачить брата свого в нужді, зачиняє від нього своє серце, то як може перебувати в такому любов Божа?» (3:17). У цьому самому нас переконує Христова притча (чи все ж таки опис?) про Страшний суд, де Небесний Суддя, тобто сам Христос, судить всіх людей згідно їхніх справ стосовно ближніх.

У цьому описі-притчі взагалі не згадується віра чи якісь переконання певної людини. Тільки її справи… або ж їх відсутність. І тут мимоволі закрадається сумнів: а для чого ж тоді нам потрібна віра, якщо вирішують у підсумку лише одні справи? І що робити з Павловими тезами, на кшталт: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9)?

Відповіді на ці запитання можна сформулювати таким чином:

  1. Павлові слова треба зберігати у серці своєму, як найбільшу коштовність, на кшталт Діви Марії, яка «зберігала всі слова ці в серці Своєму» (Лк. 2:51).
  2. А віра, яка власне полягає в довірі Богу, Його Слову (див. Рим. 10:17), зокрема вже наведеним Павловим словам, потрібна для того, щоб попри всі життєві негаразди та людські підступи, не розчаруватися в людях, у житті, власне в самому собі, і не стати жити згідно звичаїв світу цього, а не згідно заповідей Божих.

Адже легко розмірковувати про питання віри і добрих справ, коли ще не довелося зіткнутися з невдячністю, а то і з відвертою ворожістю з боку «облагодіяних» людей. Крім того, віра додає сил у творенні добра, надає стимул для подальшого перебуванні в ньому попри всі заперечення світу цього, який, як відомо, додержується зовсім протилежної думки.

І взагалі, а як би ми дізналися про Божий критерій визначення посмертної долі людей, якби це не було сказано в Біблії, зафіксованому свого часу Слову Божому, яке завдяки старанням, і саме головне, вірі сотень, тисяч людей дійшло до нас, щоб ми дізналися про цей самий критерій?

Взагалі дивно (і одночасно гидко) слухати міркування людей про «відсталість» християнства, про непотрібність його принципів у сучасному світі, хоча ці люди, навіть не усвідомлюють того (звісно, якщо б усвідомлювали, тоді б так не міркували), що вони живуть у сучасному світі, користуються його благами, які з’явилися саме завдяки християнству. Якби відкинути ці «застарілі» християнські цінності, які непомітно, проте не менш дієво тримають цей світ, тоді він би поринув у морок деспотій і тоталітарних режимів, яких, на жаль, лишилося чимало на цьому світі, і в яких людське життя нічого не варте і думка пересічної людини взагалі не береться до уваги.

Чимось схожа картина відбувається, коли люди, живучи в демократичній країні (а справжня демократія, попри її недоліки – це все ж таки наслідок християнства), сумують за «сильною рукою» диктатора, який, як на їх думку, в один момент наведе в країні лад. Проте ці мрії, якщо вони збуваються, зазвичай лише розчаровують адептів «сильної руки»: проблеми, які до того часу турбували цих людей, просто тьмяніють, зникають на фоні тих лих, які з’являються з приходом диктатора.

Те саме відбувається і з вірою та добрими справами: при відкиданні віри з часом відпадає сенс творення добрих справ, бо саме віра є першоджерелом добрих справ для ближнього.

Редакція сайту


Ваш коментар: