Як у Прощену неділю ми вчимося любові

Наша віра – це не наша заслуга. Так само, як і відчуття благодаті Божої не є нашим почуттям. Якщо, у момент цієї бесіди, ми щось відчуваємо, то це не наші відчуття, а дотик Божої благодаті, яка, набуваючи благодатного ґрунту в нашому серці, входить у нас і торкається нас. Цей благодатний ґрунт, це місце дотику Господнього до нашої душі є любов, або благе розташування, добрість серця. Благий Господь. Господь благий, добрий і милостивий, і Він хоче набути добрості і в нашому серці, щоб послати сил для подолання страждань і болю. Про це нам каже Церква в Прощену неділю, на вечерні перед початком Великого посту. Ми починаємо велику справу, важливу подорож. Постуватимемо, молитимемося в подвигу і стриманості, прагнучи наблизитися до Божественної благодаті.

І доки ми на березі, поки не вийшли у відкрите плавання – подумаємо, як нам плисти? Тут потрібна підготовка. Отже вчитимемося любові, і в Прощену неділю простимо всіх так само, як прощають і нас; обнімемося, вибачимося, вклонимося на чотири сторони, примиряючись таким чином зі всім світом, навіть з тими, кого не знаєш.

У монастирях наприкінці вечерні ігумен виходить на середину храму, до нього підходить ієромонах, що служить, кланяється, просить вибачення і встає поряд з ним. Те ж роблять інші ченці. Виходить коло, в якому усі з триразовим цілуванням просять один в одного вибачення. Так з любов’ю починається піст, з любов’ю починається молитва і духовна боротьба.

Якщо ж ми не любимо один одного, якщо в нас немає між собою любові, Господь скаже нам: «Що ви можете Мені дати? Я невловимий – як можна наблизитися до Мене? Як у вас це вийде, коли ви один одного не можете торкнутися з любов’ю, не можете поцілувати – брата, дружину, дитину? Ви правда думаєте, що так можна наблизитися до Бога?»

Про що тут взагалі можна говорити? Бог – поза всяким виміром, Він такий далекий від того, що близько нам! І ми, будучи не в змозі осягнути «альфу», бажаємо знати усе про «омегу», про Самого Господа!

У нашій грецькій мові дієслово любити (αγαπώ) починається з букви «альфа» і закінчується «омегою». Почни з «альфи», і Я відкрию тобі «омегу», – каже Господь. Навчися любити і прощати тих, хто поруч!

Вистачить міркувати на високі богословські теми, розбирати важкі місця зі святих отців, молитися по чотках. Ні, усе це добре – але тільки тоді, коли є любов до ближнього.

Інакше Господь скаже: «Забирай свій дар назад, Мені він не потрібен. Спочатку піди і примирися зі своїм братом – і для Мене це буде найкращий дар! Жертвуєш у храм просфори? Купуєш вино для літургії, свічки? Що б ти не робив для Церкви – з любов’ю усе благословенне. А якщо любові немає – забирай свої просфори назад. Богові вони не потрібні. Літургія не може бути прекрасною, якщо просфори для неї жертвуються без любові, після сварок, коли люди не можуть подати руки один одному».

Яким чудовим речам учить нас Церква! Просити вибачення. Просити вибачення щодня, завжди. Адже всі ми буваємо неправі, і це об’єднує нас. Як мовиться, грішники всіх країн, з’єднуйтеся! Усі ми – грішники, так що нам ділити? Любов з’єднає нас, гамуватиме, помирить і виправдає перед Богом. Ми грішні, і так прекрасно, що Церква дає нам притулок! Адже ніде більше, якщо прийти і сказати: «Я – поганий», ти не почуєш у відповідь: «Як добре! Заходь, будь ласка!» А в Церкві – саме так. Ти приходиш, кажеш: «Я грішний!», а у відповідь тобі: «От і добре, заходь! Тут усі грішні, але Господь дарував нам Свою благодать, і ми вчимося любити, прощати, не бути лицемірами, не гордитися. Ми змирилися, примирилися один з одним, виплакалися і, прийшовши до Бога, сказали Йому: «Господи, усі ми – грішні».

Тут кожен дивиться на себе, а не на інших.

Навчися змирятися перед ближнім і при цьому любити його. Бути такого не може, щоб людина залишилася при цьому непохитною, щоб не простила, не прийняла твоєї любові, щоб її серце – хай і крижане – не розтануло. Розтане. Кажуть, на землі температура з недавнього часу підвищилася на два градуси і північні льодовики підтають. Уявляєте? Через якихось два градуси. А ми не в змозі підвищити градус власної любові, щоб серце зігрілося любов’ю Господньою. Адже Боже серце палає любов’ю. Невже так складно додати до своєї любові пару градусів, щоб щасливо і благодатно жити на цьому світі?

Хочеш, щоб зло назавжди покинуло твою сім’ю? Навчися любити, прощати, жертвувати собою. Нехай тебе вважають дурнем – а ти уподібнишся Христу, що розпинається.

Зважся на це. Так, буде боляче. Рани, страждання і кров – невід’ємна частина самопожертвування, адже егоїзм чинить опір щосили, але це відкриває нам ворота раю, а усі диявольські капкани будуть знищені і зло назавжди зникне з дому.

Слова про любов – це як слова про Христа. Вони ніколи не закінчуються.

Проситимемо Господа, щоб наша любов була чистою – такою, якою Він хоче її бачити, без егоїзму, на славу Божу, у з’єднанні з Його любов’ю.

Нехай Господь з’єднає нас один з одним, нехай пом’якшить наші серця, нехай допоможе нам любити Його і Його чад, наших ближніх, щоб усім нам разом з’явитися перед Ним, служачи Йому і прославляючи словами: «Отче наш!» Нехай буде так, і ми станемо істинними чадами Божими, чадами Небесного Царства.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)

Усе по темі: Прощена неділя