Неважливо, як воюють проти Церкви, важливо, як ми на цю боротьбу відповідаємо

Одного разу мене спитали: «Як ви вважаєте, чи дійсно існує інформаційна війна проти Церкви?». Звичайно, існує. І завжди існувала. То у вигляді чуток (пам’ятаєте Євангеліє, в якому про Христа казали, що Він бісів виганяє не інакше як за допомогою бісів, або перші віки Церкви і чутки про поклоніння християн ослячій голові і поїдання дітей, або наше з вами радянське дитинство, коли нам строго забороняли підходити до храму, бо там «піонерів галстуками душать».), то з використанням тих чи інших інформаційних технологій, у той чи інший час – різних.

Інформаційна війна – не сама по собі війна, вона частина того, що зветься «Духовна битва». Частина єдиної війни, яку від споконвіку ворог роду людського веде з людиною, через цю справу намагаючись ще і насолити Богові. Адже Бог любить людину. Бо – діти. А ворог от цю саму любов і ненавидить, заїдає його вона, або заздрить він їй – спробуй у його помислах розберися, його душа, колишня ангельська, а нині – сатанинська, суща пітьма. Ворог роз’ятрює в людях усе наймерзенніше, бреше, зводить наклеп, спокушує, сіє ворожнечу, і все з однією метою: і людей погубити самих по собі, і ще виставити перед Богом у непривабливому вигляді. От, ніби, Ти їх так любиш, терпиш їх, прощаєш, дари їм даруєш усілякі, на хрест пішов заради них – а вони дивися які свині!..

Тобто війну веде розумний і хитрий ворог. Не люди, хоча використовує він людей. Отже майте на увазі, православні: йдуть на вас фронтом різні там критики-бузувіри – це в першу чергу люди. Живий щит з не особливо нам приємних, але наших ближніх. А за спинами їх – ворог, що штовхає їх. Так бандити-бойовики, йдучи в атаку, часто прикриваються жінками і дітьми.

І війну ворог веде, усі удари спрямовує – в один бік. У бік любові. Любові Бога до Своїх чад, любові чад між собою. І якщо ми самі поведемося на підступи ворожі, самі ослабимо свою любов, допустимо, щоб опанували нами ненависть, мстивість, бажання убити «за правду» – погано нам буде, браття і сестри.

Пробачте, якщо слова мої здадуться банальними, сто разів чутими. От наведу слова святого Іоанна Кронштадтського, того, кого часто ставлять у приклад пастирям церковним:

«Заповіді Господні слід виконувати без роздуму, з поспішністю, за дорученням до Законодавця. Наприклад, про любов до ворогів.

Помолися про ворога і побачиш, як добре тобі буде, як ти заспокоїшся, як буде тобі легко. Гірка, як смерть, ворожнеча. Тому тікаємо від ворожнечі, як від отрути зміїної. Та тримаємося любові, бо солодка любов.

Господи, укріпи в мені почуття щирої доброзичливості до всіх людей. Навіть до ворогів моїх. Навіть до ворогів віри і вітчизни моєї. Відкрий їх сердечні очі. Нехай побачать правоту нашу, нехай приймуть Православ’я віри і єдиним серцем і душею нехай прославлять Тебе, єдиного в Трійці Бога нашого. Нехай не чинять нам зла. Нехай не опираються нам у правих справах наших. Нехай прославиться ім’я Твоє, Господи, в усіх народах і племенах людських. Амінь».

Важко виконати? Дуже важко. Але ще раз підкреслю: важливе не стільки те, якими методами воюють ті чи інші супротивники з Церквою – а чим саме і як відповідаємо ми, хто має високу честь і щастя в Церкві бути.

Автор: священик Сергій Круглов