Інші віросповідання

Щоб по-доброму ставитися до людини, зовсім не обов’язково переймати її релігійні переконання – але треба мати свої переконання, свою зрілу усвідомлену віру, запоруку того внутрішнього багатства, яким можна поділитися з ближнім. А головне при цьому – бути людиною і поводитися по-людськи.

Наприклад, я немало читав про Далай Ламу, судячи з усього, хороша і тонка людина. Знаєте, іноді думаю: от якби зібралися якось за одним столом такі чудові люди, як Далай Лама, митрополит Антоній Сурожський, о. Томас Мертон, Клайв Льюїс і, скажімо, ребе Нахман з Брацлава – то, незважаючи на різні віросповідання, вони б порозумілися, знайшли б про що поговорити.

Знаєте відомий вираз: «Наші перегородки до неба не доходять»? Я б доповнив цей вираз так: але до неба доходять руки людини, яка зійшла на перегородку і щосили тягнеться увись.

От цей порив увись – «витягає», преображає, сповнює вишнім світлом – усе в людині, усі її природні властивості, вкладені Богом із зачаття. Люди, яких я пригадав, тягнулися до Неба щосили. І дружньо вони зійшлися б не завдяки чи всупереч своїм віросповіданням і релігійним переконанням – але тому, що людське в них по-справжньому людяне…

Не думаю, що владика Антоній став б сперечатися з о. Мертоном щодо філіокве, а Льюїс став би схиляти ребе Нахмана хреститися. Чим людина розвиненіша духовно, тим менше в ній нетерпимості, ксенофобії, неповаги до чужих переконань і бажання неодмінно когось навертати до своєї віри насильно – при тому, що немає і «теплохладності», яка неможлива в серці, що особисто пізнало Бога.

До слова кажучи, у житті, на жаль, ми нерідко бачимо сумні приклади і ксенофобії, і нетерпимості, і переконаності в тому, що (перефразовуємо відому приказку) тільки невільник і є вірним. Звідки все це, навіть у тих, хто називає себе християнами? Серед багатьох причин явною мені здається одна: не стільки духовна, скільки душевна незрілість багатьох людей.

Є в Православ’ї такий погляд на влаштування людини: душевне, тобто природне, спільне для всіх людей – і духовне, тобто Боже. Як спотворення цього погляду, існує іноді і такий погляд: душевне, тобто сфера природних почуттів і усього подібного – воно недосконале, тлінне, воно якщо саме по собі і не гріх, то вже ґрунт для гріха точно, а от духовне, те, що пов’язане з виконанням заповідей Христових, постом, молитвою, таїнствами Церковними – Божим і рятівним. А тому душевне в собі потрібно викорінювати, а духовне культивувати.

Погляд докорінно невірний, і от чому. Душевне – ґрунт для прийняття духовного, його основа. Християнство – високий ступінь, і на нього неможливо підскочити, минувши східці нижні, ризикуєш скрутити собі шию. Просто кажучи, неможливо стати християнином, якщо не став ще просто людиною.

Як сказав Честертон, духовне виховання дитини починається не з того, що мама учить її молитві «Отче наш», а з того, що вчить казати «дякую» після обіду. А от з цим людським «дякую», в усіх сенсах, у нас великі проблеми, досить поглянути, як ми їдемо в електричці, стоїмо в черзі, спілкуємося із сусідами, мітингуємо на мітингах, як, вважаючи себе православними, поводимося поза храмом, коли думаємо, що «Бог нас не бачить».

Душевне, людське – ґрунт для духовного, а духовне, Боже – допомагає душевному очищатися, міцніти і дорослішати. Вони невід’ємні один від одного, це дві частини людини, яка покликана знову стати – цілісною. От цій цілісності нам би і варто було повчитися в тих людей, яких зараз пригадали.

Автор: священик Сергій Круглов