Троє друзів

Хоча Господь і учить нас шукати «спершу Царства Божого і правди Його» (Мф. 6:33); хоча і запевняє, якщо шукатимемо Його, то і все необхідне для життя тимчасового додасться нам; але ми якось мало слухаємо слів Спасителя і замість того, щоб для досягнення Царства Небесного збагачувати себе чеснотами, понад усе піклуємося про надбання благ тимчасових і тлінних і на них покладаємо всю свою надію. «У мене, – каже більша частина з нас, – є дружина і діти. З чим вони залишаться після мене; чим годуватимуться, якщо я не забезпечу їх?» І починає людина думати про одні гроші, і спить і бачить одні гроші, про них одних мріє, у них вважає головне благо. А піклування про єдине, що потрібне, про совість і душу безсмертну, про прикрашання себе чеснотами вважає, якщо тільки вважає, найостаннішим предметом своїх піклувань. А тим часом, чим же усе це закінчується? Помирає грошолюбець, і гроші його залишаються по цей бік труни. На тому світі вони йому не знадобляться; там найпотрібнішим для нього і найкориснішим було б те, на що він за життя найменше звертав уваги і що, насправді, має б бути першим предметом його піклування.

«Були, – каже в одній зі своїх притч преподобний Варлаам, – в одного чоловіка троє друзів. Перших двох він особливо любив і до самої смерті готовий був жертвувати для них усім, а до третього ставився з нехтуванням і звертав на нього мало уваги. Але от сталося, що до цього чоловіка з’являються від царя воїни і з погрозами веліли йому швидше прибути до царя, щоб дати звіт у боргу комусь у десять тисяч талантів срібла. Не маючи нічого, чим би міг заплатити такий великий борг, він пішов шукати допомоги у своїх друзів. Приходить до першого, розповідає про свою біду і просить допомоги. Але друг, якого він так любив, каже: «Я тобі не друг і не знаю, хто ти; у мене тепер без тебе багато друзів, і я йду з ними веселитися; а коли цих не буде, інші з’являться. На от тобі, хіба що, дрантя, одягнися в нього, а більше від мене нічого не чекай».

Бачачи, що тут нічого більше не отримає, людина та пішла до другого свого друга, якого теж дуже любила, і сказала: «Друже, згадай, як я завжди дорожив твоєю дружбою; тепер я знаходжуся в скорботі і у великій біді, допоможи мені». Цей відповідав: «Сьогодні я зайнятий, та і сам знаходжуся в скруті, – мабуть, провожу тебе трохи до царя, але більше нічого від мене не чекай». І вернулася людина з порожніми руками від обох найближчих друзів.

Пішла до третього друга, яким досі майже нехтувала. Увійшла до нього із сумним і присоромленим обличчям і сказала йому: «Не смію і вуста розкрити, щоб говорити з тобою, бо ніякого добра я тобі не зробив і ніякої поваги ніколи не виказав; але прийшло і до мене горе велике, і немає до кого звернутися, окрім тебе, по допомогу. Був у двох друзів, ті відмовили мені; якщо можеш, допоможи чим можеш і забудь мою зневагу до тебе». Друг цей відповідав йому: «Що ж, я, дійсно, вважаю тебе близькою до мене людиною і, пам’ятаючи мале твоє добро, зроблене мені, тепер з лихвою поверну його тобі. Не бійся і не жахайся; я благатиму за тебе царя, і він не передасть тебе в руки ворогів твоїх; мужайся, мій улюблений, і не тужи». Тоді людина та із сльозами вигукнула: «Горе мені! що наперед почну оплакувати: чи то, що марно я виказував повагу і дарував любов невдячним друзям, або що нехтував через нерозуміння цього істинного і нелицемірного друга?»

Що означає притча ця? Перший друг є згубна пожадливість до наживи і саме багатство тлінне, яке залишає людину при смерті і дає їй тільки дрантя на поховання. Другий друг – це сімейні і друзі, яких ми часто любимо до забуття Бога; але і від них при смерті мало користі, бо вони проводять тільки людину до могили, а потім серед своїх турбот і піклувань також забудуть її. Третій же друг – це добрі справи наші, які поза сумнівом стануть, так би мовити, заступниками за нас перед Богом, після розставання душі від тіла благатимуть за нас Бога і допоможуть вільно пройти митарства. Вони, отже, і є істинні друзі наші, що пам’ятають і малі наші добрі справи, і з лихвою за них віддають.

Рай, Мікалоюс Чюрльоніс

Отже, не забудемо, що все земне повинне залишитися по цій бік труни і що услід за нами підуть одні справи наші, і добрі з них складуть істинний скарб наш на небесах. Тому не приліплюватимемося до того, що рано чи пізно повинні будемо залишити назавжди; піклуватимемося збагачувати себе тим, чим житимемо цілу вічність. «Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше», – каже Господь (Мф. 6:21). «Не прикладай же серця твого, – каже святитель Дмитро Ростовський, – до земних речей; бо невдовзі вони від тебе підуть. Зневажай земне, як небесним збагатишся. Зневажай тимчасове, як вічне приймеш і вічних благ сподобишся в Христі Ісусі Господі нашому». Амінь.