Любов, що доходить до Хреста

Величезне значення в богослужебному житті Церкви і в житті кожного християнина має останній тиждень перед Пасхою. Хоча християнське життя в цілому невід’ємне від богослужіння, від Літургії, за якою вірні причащаються Тіла і Крові Христових, але богослужіння саме цих днів особливо важливі і несхожі на жодні інші богослужіння церковного року.

Символ радості і торжества

Усе починається в останню передпасхальну неділю, коли Церква згадує вхід Господній в Єрусалим. Є в цього дня і ще одна назва – Вербна неділя. Вона пов’язана із звершуваним під час богослужіння освяченням верби на згадку про те, що люди, які вітали Ісуса Христа біля входу в місто, тримали в руках пальмові гілки – символ радості і торжества. У нас першою рослиною, що розквітає при настанні весни, є верба, тому виникла традиція використовувати її.

Для чого Господь відправився в Єрусалим і чому саме цього разу (адже Ісус Христос приходив сюди і раніше) Його відвідування для нас, християн, набуло такого величезного значення? Ісуса з Назарету зустрічала безліч людей надзвичайним тріумфуванням, з усіх боків лунали вітальні вигуки: «Осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21:9). Словосполучення «Син Давидів» використовувалося юдеями як одне з імен обіцяного Богом Спасителя народу Божого. Тобто, учні і численні паломники, що простували в Єрусалим на свято юдейської Пасхи, яке встановлене на згадку про дивовижне позбавлення євреїв від єгипетського рабства, вітали Ісуса Христа як Месію, зустрічали Його як свого царя, не дивлячись на те, що Сам Христос не виявляв Своїм виглядом ніяких ознак царственої гідності, і навіть в’їжджав в Єрусалим не на коні, а на молодому ослику.

Одна з причин такого тріумфування – диво, здійснене Господом незадовго до цього, – воскресіння Лазаря, що знаходився в труні вже чотири дні, так що ні в кого не було сумнівів у його смерті (див. Ін. 11:38-45). Про це свідчить євангеліст Іоанн: «Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо» (Ін. 12:17-18). Ніхто і ніколи не повертав до життя чотириденного мерця. Багато хто радів такому явному явленню Божественної сили, інші – злякалися: «Первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом» (Ін. 11:47-48). Тому «з того дня змовились убити Його» (Ін. 11:53). Лазареве воскресіння стало прообразом швидкого Воскресіння Христового. Саме про це можна почути в храмі під час святкового богослужіння.

Звістка про диво з Лазарем запалила в людях віру в те, що нарешті повинні розпочатися зміни. Той, перед Ким відступає сама смерть, повинен зробити щось таке, що переверне життя людей. І насправді саме для того, щоб раз і назавжди докорінно змінити життя всіх, хто жив колись на землі від Адама, і усіх, хто колись народиться, Христос став Людиною. І для того, щоб завершити Свою місію, Він і відправився в Єрусалим.

Від «Осанна!» до «Розіпни!»

Але «Осанна Синові Давидовому!» змінилася криком: «Розіпни, розіпни Його!», радість – злістю. Чому так сталося? Люди чекали Месію, але бачили в ньому земного царя, який поверне процвітання і благополуччя, звільнить від полону. Вони помилилися тільки в одному: Христос дійсно – Цар, тільки інший. Він царює не в палацах і вершить владу не силою армії і зброї. Царство Христове не земне – Небесне, «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21). Пилат, що засудив Господа на смерть, кілька разів запитує: «Ти Цар Юдейський?» (Ін. 18:33,37) але у відповідь чує: «Нині Царство Моє не звідси. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину» (Ін. 18:36-37). Царство Христоев – в істині. Істина ж у тому, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Христос царює на Хресті. Простягаючи Свої руки на Хресті, Він кличе всіх до Себе, розкриває Свої обійми, щоб прийняти кожного зі «струджених і обтяжених», щоб «заспокоїти» його (Мф. 11:28). Христос «лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11:29). Господь рятує нас не силою зброї, не геніальними реформами громадського устрою чи економіки. Господь рятує силою Любові, що дійшла до Хреста.

Для вірних Страсна седмиця, яка слідує після свята Входу Господнього в Єрусалим, стає спогадом рятівних страждань Господа Ісуса Христа (слов’янське слово «страсть» перекладається в даному випадку як страждання). Кожен день седмиці присвячений певним подіям з життя Спасителя. Господь дуже багато проповідував перед Своїми стражданнями. Тому в перші три дні Страсної седмиці в храмах звучать просторові Євангельські читання, в яких ми чуємо притчі і останні настанови Спасителя учням і народу. У Велику середу згадується зрада одного з учнів – Іуди Іскаріота, що вирішив допомогти ворогам Господа Ісуса безпечно узяти Його під варту. Четвер – день Тайної вечері, коли Господь востаннє збирається разом з учнями для звершення пасхальної традиційної трапези. Під час цієї вечері Господь встановлює головне таїнство Церкви Євхаристію, звершуючи причащання учнів Хлібом і Вином, як Своїми Тілом і Кров’ю (див. Мф. 26:26-29; Мк. 14:22-25; Лк. 22:19-20). Велика П’ятниця – день хресних страждань і смерті Господа Ісуса Христа. У кожному храмі звершується винесення з вівтаря плащаниці – зображення Христа, Який лежить у труні. Це день особливо строгого посту, адже Сам Господь приніс Себе в жертву за нас.

Останній день перед Пасхою – Велика Субота. Вже починають звучати в храмах недільні співи. Темні покриття змінюються білими. Ми відчуваємо наближення пасхальної радості. Христос ще в гробі, але спасіння наше вже здійснилося. Настає перемога над останнім ворогом – смертю.

Автор: священик Василь Куценко

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим