Першооснова Церкви

Найкращим епіграфом для цього допису можуть слугувати наступні слова: «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?» (Мф. 7:3). А поговорити, а точніше висловити кілька думок розмістивши їх у свою чергу в кількох абзацах, хочемо от на яку тему: у своїй критиці Церкви та її вірних, люди передусім послуговуються своїми корисними інтересами, зовсім не намагаючись збагнути її сутності.

І найкращою ілюстрацією такого мислення може слугувати наступний біблійний епізод, що стався зі Спасителем напередодні Його хресних страждань: «І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, – прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй.» (Мк. 14:3-5).

А тепер перенесемо цю начебто «конструктивну» критику в наш час, адже так само і в наші дні часто можна почути з вуст людей «світу цього», що Церква часто витрачає гроші не за «призначенням»: не допомагає людям матеріально, а марнотратить кошти на усілякі євангелізаційні заходи, чи на будівництво культових споруд (храмів, домів молитви тощо), які не для чого іншого більше не придатні, хоча б ці самі кошти могли піти на допомогу бідним, зокрема самим критиканам.

На ці закиди можна відповісти наступним чином. По-перше, не варто рахувати чужі кошти, краще рахувати власні, або як ще краще сказано в Біблії: «Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.» (Мф. 7:5). Вас непокоїть той факт, що навколо вас перебуває багато людей, які потребують допомоги? Чудово, допоможіть хоча б одному з них, а не чекайте, щоб це хтось зробив за вас. До речі, при такому підході кудись зникає бажання зайвий раз критикувати людей, зокрема віруючих (або, як їх ще називають, людей церковних), у черствості та байдужості. Не вірите? – Спробуйте і переконаєтеся в цьому.

По-друге, основне, що об’єднує досить різних людей у церковних стінах (буквально та метафорично) – це любов до Ісуса Христа, а не допомога ближнім, які потребують допомоги. Допомога ближнім витікає з любові до Творця та Його Сина, Господа нашого Ісуса Христа: «Будемо любити Його, бо Він раніше полюбив нас» (1Ін. 4:19). Первинною завжди має бути любов до Бога, а не навпаки, бо в іншому випадку це буде будь-чим, але не любов’ю в біблійному розумінні (див. 1Кор. 13:4-7).

Ісус заснував Церкву, Він є її Першоосновою, завдяки Йому вона попри все існує у світі «і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Тому, відповідно, саме Ісус Христос, поклоніння Йому, проповідь про Його спокутну смерть та воскресіння мають завжди стояти на першому місті в житті будь-якої церковної общини. В іншому випадку ця церковна община просто зникне у вируючому гріховними пристрастями світі, як це сталося з багатьма помісними церквами, які свого часу налічували сотні, а то і тисячі (!) церковних общин. Лише завдяки благодаті Божій Церква по нинішній день існує у світі, і може займатися зокрема наданням допомоги нужденним ближнім.

Закінчити цей допис хотілося наступними Христовим зверненням до людей, що оточували Його в той час: «Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння» (Мк. 14:7,8). Усе, що сталося далі зі Спасителем, складає основу віри та сподівання кожної люди, яка прийняла Ісуса як особистого Спасителя. Закінчення ж Христового звернення є добрим уроком також для кожного з нас: «Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила» (Мк. 14:9). Минуло майже дві тисячі років, а цей «безглуздий жест» справжньої любові згадується на всіх материках. І це не дивно, адже все, що ми робимо на славу Божу в ім’я любові до Нього, ніколи не буде «марним перед Господом» (див. 1Кор. 15:58).

Редакція сайту


Ваш коментар: