Навіщо помер Христос?

«Між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять» (Лк. 16:26), – безодня, про яку згадав патріарх Авраам у Христовій притчі про багача та Лазаря, існувала не тільки в загробному світі між праведниками та грішниками, але між Богом і всім людством. І людям, як і багачу з притчі, самотужки неможливо було її подолати.

Утворилася ж ця безодня внаслідок гріхопадіння прабатьків в Едемському саду, через що в досконалий Божій світ прийшов гріх, а за ним – смерть (див. Рим. 6:23), і свідками цього руйнування є всі ми з вами. Проте цей стан речей абсолютно не задовольняв Бога, тому «перше всіх віків» у Пресвятої Трійці виник задум, суть якого Син Божий, Господь наш Ісус Христос висловив наступним чином: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16).

Або як пізніше висловив цей задум апостол Павло: «Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23). Але чому Христос мав померти, хіба не було якогось іншого виходу?

Так вже влаштований світ, самі його основи: якщо є гріх – обов’язково мусить бути за скоєне покарання. Саме це покарання і поніс за всіх нас Спаситель, як це провіщав пророк Ісая ще за 8 століть до приходу Ісуса Христа в цей світ: «Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:4,5).

Проте Господь цінує свободу вибору кожного з нас, тому Він за кожним залишає право вибору: прийняти хресну жертву Спасителя, або ж відкинути її: «Хто вірує в Сина (та Його рятівну жертву), має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3:36). Саме той гнів Божий, який зазнав в останню годину Син Божий, Ісус Христос.

Щойно написані (і вами прочитані) речі не є великою таємницею, і відомі навіть тим людям, які позиціонують себе поза Церквою, тобто сукупністю людей, яких об’єднує віра в рятівну смерть Ісуса Христа. Проте, попри відомість цих речей, вони одночасно залишаються незрозумілими для багатьох верств населення, як свого часу залишилися незрозумілими для сучасників Христових: «Жорстоке це слово! Хто може це слухати?» (Ін. 6:60). І, як зауважує апостол Іван Богослов: «Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили» (Ін. 6:66).

Такий стан речей відбувається і сьогодні. Щоб переконатися в цьому, варто заговорити з пересічним прохожим про суть хресної смерті Спасителя. Адже люди зазвичай настільки зайняті суєтними житейськими справами, яким насправді, кінця-краю немає, що в них просто не залишається не сил, не бажання почути просту і одночасно приголомшуючу річ – Бог любить нас! Причому полюбив кожного з нас до такої міри, що віддав за нас найкоштовнішу у всьому всесвіті річ – Своє життя, тим самим довівши власним прикладом Свої ж слова: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13).

Він не тільки помер за кожного з нас, але хоче бачити нас Своїми друзями! Що може бути кращим за цю новину? Благу новину.

Редакція сайту

Усе по темі: Велика п’ятниця


Ваш коментар: