Працівники одинадцятої години

Пригадаємо Христову притчу про працівників у винограднику. У ній Христос уподібнив Царство Небесне «до господаря дому, який вийшов рано вранці наймати робітників для свого виноградника. І, домовившись з робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника» (Мф. 20:1,2). «Рано вранці», – це десь о шостій ранку.

Пошук працівників господар продовжив серед тих, хто стояв «на торгу без діла… близько третьої… шостої і дев’ятої години», і «нарешті, … об одинадцятій годині» (Мф. 20:3-6), – відповідно, о дев’ятій, дванадцятій, третій і п’ятій пополудні – за більш звичним для нас вимірюванням часу.

Згідно притчі всі працівники отримали однакову платню, тобто потрапляння в Царство Небесне, що свідчить про милосердя Боже, або як висловився апостол Павло: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9).

«Тоді навіщо добрі справи?», – таким питанням задається багато хто, коли дізнається, що люди потрапляють у Царство Небесне (на «небеса») лише завдяки вірі, а не власним добрим справам (та й де взяти ці «добрі справи» на тлі фактично безмежної множини наших гріхів?). Відповідь на це цілком доречне запитання (адже якщо людина запитує, значить цікавиться цим питанням, навіть з дозвільної цікавості) ми знаходимо в площині всього Нового Завіту. Для прикладу наведемо лише кілька цитат:

  1. «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12).
  2. «Віра – коли не має діл, сама по собі мертва» (Як. 2:17).
  3. «Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10).

До речі, останній наведений вірш є продовженням Павлового вислову про спасіння «благодаттю через віру». Так що, як мовиться, все складається в одну цілісну картину без жодних протиріч, попри, здавалося б, наявні суперечності.

Проте в притчі про працівників у винограднику є один нюанс, на який звертають зазвичай мало уваги – це працівники одинадцятої години, тобто робітники, працевлаштування (посмертна доля) яких начебто нікого не цікавить, звісно, окрім господаря, який є прообразом Спасителя.

А працівників цих упускають з уваги через те, що її левову частину привертає начебто «несправедлива» оплата праці найнятих робітників: усі отримують рівну платню за виконані труди. Цей факт свідчить на користь милосердя Божого, а не Його справедливості, що звичайно має радувати всіх нас, принаймні тих, хто в курсі власного стану духовних справ.

Цей стан справ, якщо хто призабувся, або ж не знає – вкрай кепський: «Тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Лише завдяки милості Божій всі розкаяні грішники «виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі, Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше» (Рим. 3:24,25).

Проте це стосується лише розкаяних грішників, яких Христос уподібнює людям, які стоять «на торгу без діла». Господар шукав саме на торгу, а не в якихось інших місцях. Зважаючи на це, ці торги (базарна площа чи ще якесь публічне місце) у наших реаліях можна уподібнити з Церквою Христовою, куди люди, принаймні частина з них, прямують з певною метою – зустрітися з Богом (свідомо чи навіть підсвідомо). Лише за таких умов, принаймні в наших сьогоднішніх українських реаліях, можливе потрапляння в Царство Небесне. Навіть, якщо ви прийшли наприкінці життя, об одинадцятій годині.

Закінчує ж Спаситель притчу про працівників у винограднику сумним висновком-застереженням: «Багато покликаних, та мало обраних» (Мф. 20:16), – адже насправді вкрай мало людей прямують до Церкви Божої вже із згаданою конкретною метою – зустрітися з Богом.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Пасха