Подія воскресіння

Ймовірно, немає людини на землі, яка б не чула про смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Але, одночасно, коли самі факти Його смерті і воскресіння так широко відомі, їх духовна суть, їх внутрішній сенс є тайною Божої мудрості, правосуддя і Його нескінченної любові. Кращі людські розуми безсило схилялися перед цією незбагненною таємницею спасіння. Проте, духовні плоди смерті і воскресіння Спасителя доступні нашій вірі і відчутні для серця. І завдяки даній нам можливості сприймати духовне світло Божественної істини, ми переконані, що утілений Син Божий дійсно добровільно помер на хресті для очищення наших гріхів і воскрес, щоб дати нам вічне життя. На цьому переконанні ґрунтується увесь наш релігійний світогляд.

Тепер коротко згадаємо головні події, пов’язані з воскресінням Спасителя. Як оповідають євангелісти, Господь Ісус Христос помер на хресті в п’ятницю, близько третьої години після обіду, напередодні єврейської Пасхи. Того ж дня увечері Йосиф Аримафейський, чоловік багатий і благочестивий, разом з Никодимом зняли з хреста тіло Ісуса, помазали його благовонними речовинами, обвили полотном (“плащаницею”), згідно єврейських традицій, і поховали в кам’яній печері. Цю печеру Йосиф висік у скелі для власного поховання, але з любові до Ісуса поступився нею Йому. Ця печера знаходилася в Йосифовому саду, поряд з Голгофою, де розіп’яли Христа. Йосиф і Никодим були членами Синедріону (верховного юдейського суду) і одночасно таємними учнями Христа. Вхід у печеру, де вони погребли тіло Ісуса, вони заклали великим каменем. Поховання здійснювалося похапцем і не за усіма правилами, оскільки цього вечора починалося свято юдейської Пасхи[1].

Незважаючи на свято, у суботу уранці, первосвященики і книжники пішли до Пилата і просили в нього дозволу приставити до Гробу римських воїнів, щоб його охороняти. До каменю, що закривав вхід у гробницю, приклали печатку. Усе це було зроблено з обережності, оскільки вони згадали пророцтво Ісуса Христа, що Він воскресне на третій день після Своєї смерті. Так юдейські начальники, самі того не підозрюючи, підготували неспростовні докази воскресіння Христового, яке сталося наступного дня.

Де перебував Господь Своєю душею після того, як Він помер? За віруванням Церкви, Він зійшов у пекло зі Своєю рятівною проповіддю і вивів звідти душі тих, хто повірив у Нього (1Пет. 3:19).

На третій день після Своєї смерті, у неділю, рано вранці, коли ще було темно і воїни знаходилися на своєму посту біля запечатаного Гробу, Господь Ісус Христос воскрес з мертвих. Таємниця воскресіння, як і таємниця втілення, – незбагненні. Своїм слабким людським розумом ми розуміємо цю подію так, що в момент воскресіння душа Боголюдини повернулася в Його тіло, через що тіло ожило і преобразилося, ставши нетлінним і натхненним. Після цього воскреслий Христос покинув печеру, не відвалюючи каменю і не порушивши первосвященицької печатки. Воїни не бачили, що сталося в печері, і після воскресіння Христового продовжували охороняти спорожнілу гробницю. Незабаром стався землетрус, коли Ангел Господній, що зійшов з неба, відвалив камінь від дверей гробниці і сів на ньому. «Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг» (Мф. 28:3). Воїни, злякавшись Ангела, повтікали.

Ні жінки-мироносиці, ні учні Христові нічого не знали про те, що сталося. Оскільки поховання Христа було здійснене поспішно, то жінки-мироносиці умовилися наступного дня після свята Пасхи, тобто по-нашому в неділю, піти до Гробу і закінчити помазання тіла Спасителя благовонними мазями. Про приставлену до Гробу римську варту і про прикладену печатку вони і не знали. Коли стала з’являтися зоря, Марія Магдалина, Марія Яковова, Саломія і деякі інші благочестиві жінки пішли до Гробу із запашним миром. Прямуючи до місця поховання, вони не розуміли: “Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?” (Мк. 16:3)бо, як пояснює євангеліст, камінь був «дуже великий».

Першою прийшла до Гробу Марія Магдалина. Бачачи гробницю порожньою, вона побігла назад до учнів Петра та Іоанна і повідомила про пропажу тіла Учителя. Трохи згодом прийшли до Гробу інші мироносиці. Вони побачили в гробниці «юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу». Таємничий юнак сказав їм: “Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї” (Мк. 16:4-7). Схвильовані несподіваною звісткою, вони поспішили до учнів.

Між тим апостоли Петро та Іоанн, почувши від Марії про те, що сталося, прибігли до печери: але, знайшовши в ній лише пелени і хустину, яка була на голові Ісуса, повернулися додому в нерозумінні. Після них Марія Магдалина повернулася на місце поховання Христа і стала плакати. У цей час вона побачила в гробниці «двох ангелів у білому, що сиділи – один в головах, а другий в ногах, де лежало тіло Ісусове». Ангели запитали в неї: “Жоно, чого плачеш?” Відповівши їм, Марія обернулася назад і побачила Ісуса Христа, але не упізнала Його. Думаючи, що це садівник, вона запитала: “Господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його“. Тоді Господь сказав їй: “Маріє!” Почувши знайомий голос і обернувшись до Нього, вона упізнала Христа і, вигукнувши: “Учителю!” кинулася до Його ніг. Але Господь не дозволив їй торкатися до Себе, а велів йти до учнів і розповісти про диво воскресіння (Ін. 20:12-17).

Явлення Христа Марії Магдаліні, Олександр Іванов

Цим же ранком воїни прийшли до первосвящеників і повідомили їх про з’явлення Ангела і про спорожнілу гробницю. Ця звістка дуже схвилювала юдейських начальників: виконалися їх тривожні передчуття. Тепер їм передусім належало потурбуватися про те, щоб народ не повірив у воскресіння Христове. Зібравши нараду, вони дали воїнам багато грошей, наказавши поширювати слух, ніби учні Ісуса вночі, у той час коли воїни спали, вкрали Його тіло. Воїни усе так і зробили, і так чутка про крадіжку тіла Спасителя потім довго ширилася в народі.

У перший день Свого воскресіння Господь кілька разів з’являвся Своїм учням, які ховалися від переслідувань поодинці і групами в різних частинах Єрусалиму. За церковним переказом, Христос спочатку явився Своїй Матері, чим утішив Її материнську скорботу. Потім Господь явився іншим жінкам-мироносицям, сказавши їм: “Радуйтеся!” (Мф. 28:9). Жінки-мироносиці поспішили поділитися цією радісною звісткою з іншими апостолами. Того ж дня Господь з’явився ще ап. Петру і двом учням – Луці і Клеопі, що йшло в Еммаус. Увечері ж Він з’явився усім апостолам, які зібралися, щоб обговорити чутки про Його воскресіння. Боячись юдеїв, апостоли закрилися в одному з будинків Єрусалиму (за переказами, – у “світлиці Сионській”, де була звершена Тайна вечеря і де через сім тижнів після Пасхи Дух Святий зійшов на апостолів).

Через тиждень після цього Господь знову явився апостолам і в тому числі ап. Фомі, який був відсутній при першому явленні Спасителя. Щоб розсіяти сумніви Фоми відносно Свого воскресіння, Господь дозволив йому доторкнутися до Своїх ран, і Фома, увірувавши, припав до Його ніг, вигукнувши: “Господь мій і Бог мій!” (Ін. 20:28) Як оповідають далі євангелісти, впродовж сорокаденного періоду після Свого воскресіння Господь ще кілька разів являвся апостолам, розмовляв з ними і давав для них останні настанови. Незадовго до Свого вознесіння Господь явився більш ніж п’ятистам вірним.

На сороковий день після Свого воскресіння Господь Ісус Христос у присутності апостолів вознісся на небо і відтоді Він перебуває “праворуч” Свого Отця. Апостоли ж, підбадьорені воскресінням Спасителя і Його славним вознесінням, повернулися в Єрусалим, чекаючи зішесття на них Духа Святого, як обіцяв їм Господь.


[1] Юдейська Пасха святкується в 14-й день місячного місяця Нісана. Цей день завжди припадає навесні, на повний Місяць. З юдейською Пасхою тісно пов’язана християнська Пасха. Перший Вселенський Собор, що зібрався в Нікеї в 325-му році, ухвалив святкувати християнську Пасху в недільний день у період весняного рівнодення, і обов’язково після юдейської Пасхи. Керуючись цією постановою Собору та астрономічними обчисленнями, александрійські учені виробили систему числення дня православної Пасхи на кожен рік. Так виникла “Пасхалія” – таблиця днів Пасхи на багато років вперед. Чергування пасхальних днів повторюється кожні 532 роки (індіктіон). Згідно пасхалії, найбільш рання православна Пасха припадає на 4 квітня, а найпізніша – на 8 травня. З пересуванням Пасхи пересуваються і залежний від неї Великий піст і свята Входу Господнього в Єрусалим (за тиждень до Пасхи), Вознесіння Господнє (на 40-й день після Пасхи) і Трійці (на 50-й день після Пасхи).

Автор: єпископ Олександр (Мілеант) (з циклу: “Нотатки“)