Проти відчаю

Тяжкого покарання від Бога зазнає той, хто постійно грішить і каже при цьому: «Ех, нічого, Бог усе простить». Але ще тяжчого покарання зазнає той, хто, знаючи за собою безліч гріхів, починає думати, що вже Бог і не простить, і тому занурюється в глибину зла і каже: «Все одно, пропадати так пропадати». Цей останній гріх, званий гріхом відчаю, найлютіший з усіх гріхів, і хто помре в ньому, той прощення від Бога не отримає. Тому і диявол ні про що так не старається, як про те, щоб людину ввести в цей гріх і згубити безповоротно. Зважаючи на це, звичайно, і ми повинні понад усе боятися цього гріха і всіма силами своєї душі гнати його від себе геть. Згрішив ти: швидше прибігай до Бога з розкаянням, плач, молися, виправляй справами, і Господь простить тебе. Завжди пам’ятай, якщо звернешся до Бога з щиросердим розкаянням, то жоден гріх не може перемогти Його безмежне милосердя.

Збережи ж вас Бог, браття, після якогось гріха опустити руки, зовсім віддатися вашому ворогові і сказати: «Ну, вже все одно, заразом гинути!» Нічого немає жахливіше за це, нічого огидніше. Подумайте, скільки в подібній, при відчаї, розбещеності міститься мерзоти! Тут і безвір’я, і безсердечність, і озлоблення, і найгрубіша невдячність до Бога, і розбещеність серця. Усе нечисте і порочне, як у дзеркалі, відбивається в душі такої людини. Чи гідна вона зватися християнином? Чи заслуговує прощення? На жаль, поза царством Божим, – каже слово Боже, – «пси і чародії, і любодії, і убивці, й ідолослужителі, і всякий, хто любить і чинить неправду» (Одкр. 22:15); а тим більше, скажемо від себе, люди, які не вірять у милосердя Боже. Убоїмося ж грізного суду Божого і, як би важко не згрішили, поклавши початок виправленню, станемо оплакувати свої гріхи, але плач розчинимо надією помилування. Амінь.