Благородна нетерпимість

Сім’я з Ефіопії перебралася в Ізраїль. Тато, мама, два братики і сестричка. Африканські юдеї. Проте після переїзду сталося нещастя, і діти залишилися сиротами. Одне з ізраїльських видань написало про долю негренят у надії, що знайдеться сім’я, яка візьме відразу трьох, – не розлучати ж діток!

У перший день публікації в редакцію звернулося шістсот сімей – і мені хочеться виділити це червоним, синім, зеленим, фіолетовим і поставити сотню знаків окликів, так я вражений!

Ще раз ці цифри: шістсот сімей у перший день захотіли узяти собі відразу трьох дітей! Чужих немаленьких дітей іншої раси! І для служби опіки головною проблемою сталі не діти, а необхідність вибору серед такої кількості охочих.

Це не надзвичайна ситуація чи результат активної пропаганди. Рядова ізраїльська історія. Просто для євреїв діти – найцінніше і найдорожче. І далі, напевно, повинні слідувати слізні вигуки: «Не те, що в нас», «Що в нас за країна така», «Живуть же люди». Але я не клінічний дисидент і не жовчний критик, а Ізраїль мені симпатичний не лише тому, що я з Гомеля.

Добра в нас країна, і люди в нас добрі. Просто в нас інший клімат. У нас холодно, і річки взимку сковує лід. Але країни відрізняє не лише температура води і рельєф місцевості, і люди дихають не лише повітрям. Життя людського співтовариства визначається ще одним «кліматом», який називається нескладним словом «мораль».

Туман моралі

Винахідником моралі вважають Цицерона. Точніше, він придумав слово. Потрібно було якось перекласти латинню грецький термін ethos, що означав «відносно характеру», стиль життя, поведінки, вдачі. Так у цицероновському трактаті «Про долю» уперше з’являється «свіжоспечене» слово moralіs, якому належало пройти довгий шлях в історії європейської думки, набуваючи і втрачаючи на цьому шляху різні значення і контексти.

Окрім значення, цей термін мав і свою особливу емоційну «фарбу»: мораль – це щось нудне, докучливе, настирне, побите і затягане. В юності часто чув, а іноді і сам казав: «Не читай мені моралі». Не буде перебільшенням сказати, що нормальні люди взагалі це слово не любили і не люблять, і не лише тому, що воно навіває позіхання і образи старих дів.

Люди іноді схильні «мстити» словам за те, що вони не в змозі передати те значне, на яке повинні вказувати. Це значне настільки велике, що яке б слово чи образ ви не узяли, кожне буде «не якраз» і дуже швидко «зацукрується», стане перешкодою, посередником, що обридає.

Так сталося із словами «любов», «чеснота», «благочестя», «дружба», «моральність» і багатьма іншими. Будь-яке з них вказує на найважливіший, життєво значущий для людини досвід, але через часте і невірне вживання слова стають «нудотними», брехливими. І без них складно, і з ними гидко – от ми і «мстимо» словам за наші особисті промахи.

Дуже часто слово «мораль» вживають як синонім іменників «етика» або «моральність», і це цілком коректно. Проте я маю повне право на певне авторське свавілля, тому дозволю собі навантажити ці терміни різним значенням.

Моральність – це закон добра і доброти, який природно властивий кожній людині. Мораль – це моральність, тільки вже не в особистому, а в її громадському вимірі, це моральність людського суспільства, єдиного загальнолюдського організму. Моральність – особистий вимір моралі, мораль – громадський вимір моральності. Етика – філософська рефлексія з приводу моралі і моральності.

Для мене мораль і моральність – це простір несвідомих етичних реакцій людини і суспільства. Коли ці реакції усвідомлюються, рефлексуються, відбиваються у свідомості, вони стають етикою. Етика – це мораль і моральність, відбита у сфері свідомості.

Етика – це мораль і моральність, думки, що стали предметом, узагальнення, аналізу.

– Ну от! Почалися «моралі»!

– Куди ж без них?

Це сильне і, можливо, не дуже коректне спрощення, але без нього ніяк не можна, бо воно має відношення до життя, і от з якого боку.

«Повітря моралі»

Мораль – це моральне повітря суспільства, атмосфера, в якій ми живемо і рухаємося. Ми не просто «дихаємо» мораллю, але і мораль «дихає» нами, вона ставить межі, задає характер вчинків, допустимих реакцій і громадських навичок. При цьому тільки одиниці мають бажання вивчати це «повітря», ставити під сумнів його межі, чинити опір йому, впливати на нього, освіжати атмосферу.

«Повітря моралі» мінливе, і я добре пам’ятаю час, коли «дихалося» по-іншому. Атмосфера, в якій пройшло моє дитинство, – це «кисень» радянської моралі.

Люди в той час найбільше цінували правду і справедливість, тому чесність була однією з вищих чеснот. Це були люди ідейні, але при цьому – люди праці. Вони, дійсно, сильно працювали, і в мене перед очима їх чесні робочі руки. Якось наша сусідка розповідала моїй мамі, як «забракувала» жениха:

– У нього руки, як у дівчинки – білі, гладкі – аж гидко!

Людину оцінювали по руках! Причому жили не за заповітам ленінської моралі, вона була чимось абстрактним, жили так, щоб було по-людськи – от те саме слово!

Записки адвоката

Давно помічено, що наші люди не люблять читати юридичні документи. Це тортури для пересічної людини! Нам ближче і зрозуміліше вирішувати питання по-людськи, а це і є етика природного закону, написаного в серці, про яку казав апостол Павло в Посланні до Римлян, закону, який говорить голосом совісті, до неї людина минулих часів і апелювала. І що саме дивне, до неї апелює і Христос, коли описує Страшний суд у знаменитому 25-му розділі Євангелія від Матфея.

Цей опис для нас тим більш важливий, що його озвучує безпосередньо Сам Суддя, а Він каже, що запитувати буде не про віросповідання, расову приналежність, політичні погляди, естетичні пристрасті, і, більше того, Він не судитиме по кодексу Десяти заповідей, що є дійсно скандал! Трибунал найпростіший: голодного нагодував? спраглого напоїв? бездомного прихистив? хворого відвідав? Це все можна замінити питанням: ти чинив по-людськи?

Христос судитиме не за біблійними законами – ні за старозавітними, ні за новозавітними, ні за церковними канонами. Він звертається до природного закону моральності, написаного в серці кожної людини. Проте навіть морально обдарована людина не може не дихати тим «повітрям моралі», яким дихає її оточення.

При всіх достоїнствах радянської моралі, вона накопичувала свої отрути, і одного разу їх стало так багато, що люди буквально почали задихатися в цій атмосфері.

Мораль – це сфера вчинків, їх оцінки, терпимості до межі допустимого і осуду неприпустимого.

Одного разу я сповідував одну пані, яка просила мене ставити їй питання.

– Крали?

– Ми не крадемо. Ми беремо. Це банки крадуть. А ми беремо.

Ще один з варіантів:

– Крали?

– У людей – ні.

Відповідь припускає, що в держави або, у наш час, в організації можна. Тобто єдиний клімат моралі був такий, що можливість злодійства не лише не осуджувалася, але до кінця восьмидесятих років навіть схвалювалася і ставилася в приклад: людина уміє «крутитися».

У мене був приятель, який примудрився стягнути дорожній знак і заховати його на дачі. Він не зміг пояснити навіщо, але був переконаний, що раз можна понести, значить, потрібно. Несли усе, що попадалося, і священне по-людськи було піддане непомітній редакції.

Команда одиначок

Усе це я розбираю не з тим, щоб виправдати або зганьбити радянський лад. Просто ми дихаємо «повітрям» моралі, «хімічний склад» якого формувався зокрема і в роки радянської влади, і коли ми сьогодні обговорюємо проблеми церковного життя, не потрібно забувати, що усередині церковної огорожі те саме «моральне повітря», яким дихає усе суспільство, нам нікуди не сховатися. Вихід тільки один – активно впливати на склад моральної атмосфери.

Чому в нас з такими труднощами розвиваються церковні громади? Парафіяльне життя строкате і активне, а громади все немає. Про внутрішньоцерковні причини говорять багато, але забувають про те, що ми не зжили деякі пізньорадянські отрути.

Спокійне і передбачуване життя в Радянському Союзі виховало народ-дитину, що звик до ролі пасивного і слухняного стада. Народ, що втратив навичку до самоорганізації, що втратив один з найважливіших соціальних рефлексів, – роботу в команді. А це вже моральна інвалідність, «іконою» якої, як не дивно, став футбол. Група талановитих гравців, які не уміють працювати разом, спільно, команда одиначок. І справа зовсім не у футболі, над яким так жорстоко всі потішаються.

Усе наше суспільство – команда одиначок, а тому і Церква наша – команда одиначок. Якщо навіть священики не цікаві один одному, чого ви чекаєте від парафіян?

У нас люблять сварити церковну владу, яка збирає людей за рознарядкою. Це огидно. Але це не вся правда. Ми не вміємо збиратися. У нас атрофована воля і потреба бути разом. І тепер треба сильно всім працювати над тим, щоб виховати в суспільстві цю найважливішу із соціальних навичок.

Везуть мене в машині. Стоїмо в заторі. Водій відкриває вікно і викидає порожню банку.

– Що ви робите?

– Я податки плачу. Нехай прибирають.

Але ж це наша земля! Як же я можу жити на цій землі і паскудити? Мені буває так боляче заїжджати в ліс, особливо влітку, і бачити справжні гори сміття, залишені, насправді, непоганими людьми, які навіть не відчувають, що скоюють злочин. Не перед законом. Перед совістю. І кожній людині слід виробляти благородну нетерпимість до таких речей.

Хвилювання похоті

Ми терпимі до бруду навколо нас, до сміття, бур’яну уздовж доріг, потворних будівель, але так не має бути. Цей бруд не піде з ухваленням потрібних законів. Щоб з’явився закон, «повітря моралі» має розжаритися від благородної нетерпимості до цього бруду.

Ми терпимі до самодурства, до показухи, до брехні і вульгарності. Потрібно не соромитися виражати свій осуд таким вчинкам, хто б їх собі не дозволяв. Політик бреше, лається, жорстоко ображає опонентів, і це не від темпераменту, а тому що ми дозволяємо йому. Потрібно виробити благородну нетерпимість до подібних речей, щоб людина розуміла, що від неї всі відвернуться, якщо вона дозволить собі таке.

Корупцію не здолати тільки страхом в’язниці і конфіскації. У суспільстві можна виховати благородну нетерпимість до хабарництва, кумівства, лакейства, бо мораль – це не лише повітря, яким ми вдихаємо, але і наші «видихи», кожен з нас впливає на стан «клімату», і навіть найменшою можливістю впливати на нього не можна нехтувати. Треба так жити, щоб навіть згадка про те, що можна за гроші замовити дисертацію, була чимось вкрай непристойним, щоб навіть на думку не спадало.

Насильство в сім’ї, показне пияцтво, байдужість до нещасних, особливо до дітей і літніх людей, хамство – це все лікується. Але в цій боротьбі важлива кожна людина, кожен голос, кожне «зітхання» благородної нетерпимості.

Мораль – це справа, що стосується кожної людини, бо ми дихаємо одним «повітрям», нам нікуди від нього не сховатися. Не можна виділити «закриту лінію кисню» особисто для вашої сім’ї, а тому не можна терпіти, якщо хтось отруює «повітря», яким дихаєте ви і ваші діти. У Писанні є геніальні слова: «Хвилювання похоті розбещує розум незлобливий» (Прем. 4:12).

Тут говориться про те, що «повітря моралі» покладає межі як гріху, так і святості, і якщо ви не збираєтеся тікати в пустинну келію, вам слід потурбуватися про склад цього «повітря». Це питання життя і смерті. Буквально.

Історія з ізраїльськими негренятами – це одна з «проб повітря моралі», яким дихає суспільство, що на чверть складається з колишніх радянських громадян. Якщо їм вдалося морально оздоровитися, і в нас теж усе вийде. Роботи багато. Кожен трудівник важливий.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)