Не слід напрошуватися на гоніння

Люди з поганим характером і духовно горді, не уживаючись з оточенням, уявляють, що вони мученики і гідні вінця мученицького. Жалюгідна помилка! Людина, яка постійно докучає ближнім і напрошується на неприємності, звичайно, і сама терпить неприємності і скорботу, але хто ж як не вона винна в цьому? А тим часом усім і кожному каже: «Щоб врятуватися, потрібно страждати, і я страждаю, я мученик». І влаштовує усюди вона розбрати і незгоди, через що, зрозуміло, буває іншим часом несолодко, та і самій їй нелегко. Чи є ж у цьому шуканні страждань якийсь сенс? Чи до вподоби це Богові? Чи матимуть якусь ціну в очах Божих страждання такої людини? Без сумніву, ні.

«Тих, – каже св. Петро Александрійський, – які по гордості своїй переймають на себе подвиги непосильні, влаштовують розбрати і самі йдуть до тих, хто може віддати їх на страждання, тих чекає доля грішників, бо такі і самі грішать, бо не слухають слів Господніх: «Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси» (Мк. 14:38), та «не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» (Лк. 11:4). Апостолам, коли вони йшли на проповідь, Господь не казав, щоб вони напрошувалися на ворогів, але щоб остерігалися їх. І коли наблизився час страждань Його, не Сам Він віддав Себе, але чекав, коли прийдуть на Нього «з мечами та киями» (Мф. 26:47). Тому не по розуму поступають ті, які самі шукають гонінь. Бо Господь, розмовляючи з Апостолами про прийдешні для них страждання, каже: «Остерігайтеся ж людей: бо вони видаватимуть вас на судилища і в своїх синагогах битимуть вас» (Мф. 10:17). Видаватимуть вас, – сказав, а не самі здавайтеся. «Поведуть вас до правителів і царів», – казав, а не самі себе приводьте. Отже, уникати нам велів гонінь і від гонінь втікати. «Коли ж, – каже, – гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше». Не хоче, значить, щоб ми самовільно йшли до гонителів і сприяли їх вбивствам, і дратували їх, а тільки вселяє бути готовими на усе і пам’ятати слова Його: «Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси»».

Отже, нерозсудливо поступають ті, хто шукає гонінь, і шкідливо для себе і для інших. Для себе, бо, замість спасіння, засудження приймають; для інших, бо інших на гріх зводять і мимоволі збуджують до гніву і помсти.

Але скажуть такі: «Я хочу бути мучеником і прийняти вінець мученицький». Що ж! Можна. Але для цього треба не інших бентежити, а дещо інше.

Авва Афанасій каже: «Часто запитує багато хто: де гоніння і тортури? От де: нехай сумління мучить тебе, помри для гріха і будеш мучеником. Мученики з царями і князями боролися; а ти борися з царем гріха – дияволом і з князями його – бісами. Мучеників приводили до капищ, примушували до ідольських жертв і мерзенного ідолослужіння. Не забувай, що і перед тобою і капище, і жертви, і ідоли є. Капище – ці ненаситні ласощі, жертви – тілесні пристрасті, ідол – гріховні бажання. Бо раб похоті є ідолопоклонник; такими ж мають вважатися і одержимий гнівом і ярістю, і всякий сріблолюбець, ласолюб і немилостивий. І от, якщо від цих і подібних гріхів утримаєшся і збережеш себе від несамовитих пристрастей, то через це і скрушиш ідолів, і відречешся від злого, і будеш мучеником і сповідником».

Зрозумійте ж, браття, ті, хто влаштовує розбрати і чвари, вважає себе мучеником, що напрошуватися на гоніння безрозсудно, налаштовувати інших проти себе непохвально, і страждання, які ви терпите, не врятують вас, бо вони прямий наслідок наших безрозсудних вчинків і ніхто не винен у них, окрім вас самих. Якщо вже дійсно вам хочеться прийняти вінець мученицький, то тримайтеся краще за пораду св. Афанасія і проголосіть битву самим собі і своїм ворогам внутрішнім: винищуйте в собі самовтіху, розпинайте плоть з пристрастями і похіттю, не давайте волі гніву, вражайте змія сріблолюбства, а найбільше оголосіть непримиренну битву згубному змієві – дияволові, боротьбою з яким до крови і отримаєте собі вінець мученицький. Амінь.