Два запитання

Останнє причастя – значить, здатися?

Логіка, за якою причастя суть щось таке «передсмертне», – вкрай хибна. Точніше, такий погляд серед обивателів існує передусім від незнання і нерозуміння того, що таке – церковні таїнства. Сам вид священика багатьох нецерковних людей наводить іноді на думки про смерть. Пам’ятаю, якось йшов я сходами під’їзду багатоповерхового будинку – чи то освячувати квартиру, чи то ще для чогось, і тітонька, яка потрапила мені назустріч, упустила з рук сумку: «Що сталося?!! Хто помер?!!» «Та ніхто, – кажу, – усі живі, заспокойтеся».

Причастя Тіла і Крові Христових – таїнство для життя. І воно має сенс не як певний «чарівний засіб» сам по собі, для якихось утилітарних цілей людини, нехай найбільш благих. Воно має сенс з’єднання причасника з Христом. А вже як йому з Христом буде – добре чи не дуже… Залежить від того, чи любить людина Христа, чи вірить Йому, чи намагається йти за Ним в усі дні свого життя.

Отже якщо з якихось причин у передсмертну мить не вдалося вмираючого причастити, то його рідним, тим більше – віруючим, впадати у відчай не варто. Якщо людина прожила життя з Христом, у Його Церкві, якщо регулярно сповідувалася і причащалася раніше, то і там, за порогом земного життя, Христос Господь її прийме і не залишить. Відомо: наше земне життя – лише початок життя вічного, мала частина, так би мовити, ранній її ранок. А як ранок зустрінеш – у той бік і весь день проведеш.

Навіщо читати твори святих?

Люди часто ставлять питання: «Наскільки важливо для православної людини читати твори святих? Невже недостатньо Священного Писання?»

Звичайно, у першу чергу християнинові необхідно перечитувати Євангеліє, а потім і все Священне Писання. Протестанти вважають, що цього достатньо. Але в їх традиції і шанування святих немає. Більше того, вони нам докоряють за те, що ми ставимо посередників між собою і Богом. Звичайно, це свідчить про повне нерозуміння суті цього шанування. Ми шануємо святих за їх вірність Христу. Тому, звичайно, разом зі Священним Писанням християнин повинен читати твори святих. Причому для мирян, мені здається, важливіше не ті книги, які розкривають суть догматів (хоча і це важливо), але книги, що описують духовний шлях людини, шлях до святості. Хоча в багатьох на цьому шляху були і глибокі падіння, і тяжкі спокуси. Святі учать нас покаянню, боротьбі із спокусами, ставленню до людей, любові до ближнього. Як можна ігнорувати цей досвід? Навіть багато світських психологів визнають його цінність.

Окреме питання – кого зі святих читати, як? Усе залежить і від загальної гуманітарної підготовки, і від духовного досвіду. Навіть інтелектуалові, якщо він робить перші кроки в храмі, багато що в цих книгах буде важко зрозумілим. Адже якщо світська література навіть у кращих своїх зразках описує людину душевну, пристрасну, тобто таку саму, як ми, то у святих ми стикаємося з таким духовним ідеалом, який здається недосяжним. Але саме для того і потрібно читати, щоб зрозуміти – він не просто досяжний, а кожна людина покликана Богом до цього ідеалу.

Але, звичайно, це не та література, яку можна читати без зупину (а саме до такого читання звик багато хто з нас). Потрібне повільне, вдумливе читання, без прагнення щоб то не було відразу здолати всю книгу. Проблема сприйняття сучасною людиною творів святих є, і я не можу сказати, що знаю, як її вирішити. З деякими, хто скаржився мені, що не розуміє твори святих, пробували читати разом, разом же намагаючись зрозуміти сенс написаного і наскільки миряни можуть застосовувати ці поради до себе. Напевно, не всі священики і не завжди можуть знайти для цього час, але в будь-якому випадку думаю, що тому, хто робить перші кроки у вірі, краще вибирати для читання твори святих, радячись з духівником.

Автор: священик Сергій Круглов