Етика меншого зла

Тільки ті події, які не дають часу зробити вибір, здатні показати, хто ти є насправді. І школа, і Церква учать нас тому, що ми повинні робити вибір між добром і злом, але в реальному житті ця схема працює не завжди.

Доводиться вибирати не між добром і злом, а між великим і меншим злом. І вам ще крупно пощастить, якщо життя дасть вам час зробити вибір.

Найчастіше вибір – недозволена розкіш, і доводиться діяти блискавично, інтуїтивно, в одну мить показуючи, чим ти жив, у що вірив усе своє попереднє життя.

Як би ми не прикидалися, але ми живемо в етиці меншого зла. Це практична наука, не кабінетна. Якщо діти ще не підозрюють про це випробування, то дорослі прекрасно обізнані. Особливо ті, кому довелося бути керівником.

Я добре пам’ятаю, як мені уперше довелося звільнити декількох співробітників. У мене були з ними дуже хороші стосунки, і я прекрасно розумів, що це буде удар і для нашої дружби, і для їх гаманця. Але ці люди псували життя всьому колективу, заважали працювати, і мені довелося зробити те, у чому я не розкаююся, але що далося непросто.

А якщо вам доведеться звільнити близького друга? А якщо це буде рідний брат? А якщо йдеться про «великі цифри» у масштабі цілої країни, і ваша бездіяльність і бажання сподобатися позначиться на житті мільйонів, зламає на багато років стабільність у цілому регіоні? І як тут не помилитися? Як не загратися, виправдовуючи власний садизм етикою меншого зла?

Насіння розбрату

Життя найчастіше пропонує нам робити вибір не між добром і злом, а між великим злом і ще більшим злом. Так влаштоване життя політиків. Страта – менше зло чи більше? Приховувати від преси якісь державні секрети – менше зло чи більше? Почати військові дії – як це оцінити з погляду етики меншого зла?

Проте тягар меншого зла – це не виняткова доля керівників. Просто там, де є влада і відповідальність, найбільш проявляється гострота тієї трагедії добра, в якій живе наш пропащий світ.

Насправді менше зло – це хрест для кожної дорослої людини. Бо неможливо прожити життя і не вимазатися.

Хочеш залишитися чистим – впадай у кому, це надійно збереже твою непорочність. Кома – оплот моральної стерильності і чистоти.

Хочеш робити – будь готовий забруднитися.

– Якось зухвало! Чи не суперечить це Біблії?

– Писання пам’ятає немало старозавітних царів, які досконало володіли цим мистецтвом. Але що сказав Христос?

Одного разу в Нього запитали, що Він думає про розлучення, адже в Законі Мойсеєвому описана навіть процедура цієї дії, а Закон Мойсеїв – це і є Закон Божий.

Слова Христові добре відомі: «Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так» (Мф. 19:8).

Чи версія євангеліста Марка: «Через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю» (Мк. 10:5).

Христос однозначно засуджує розлучення і вважає його злом, але заповідь про розлучення є менше зло, і ми вимушені до неї прибігати, коли шлюб перетворюється на справжнє пекло, що затягує у свій вир усе живе.

– Чому ми не можемо збудувати життя на принципах чистого добра?

– Бо в нас живе «насіння зла», ми – «зіпсовані»: «Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба!» (3Ездр. 4:30).

Це зіпсуття бродить навіть у маленьких дітях, чому доводиться застосовувати етику меншого зла і до дітвори, це боляче і тяжко, але наслідки бездіяльності ще страшніші.

Вбивати людей – зло, але в нашому шаленому світі неможливо обійтися без армії і поліції. Хто такий солдат? Це професійний вбивця, і самі вояки прекрасно знають, що вони зобов’язані, просто зобов’язані вбивати, коли потрібно, навіть якщо вони потім ніколи в житті не зможуть нормально спати. Це їх жертва, жертвопринесення власної душі, бо в цьому світі, що з’їхав з глузду, вбивство людини може бути меншим злом. Що ж тоді більше?

Кожен чоловік – солдат запасу, тобто потенційний вбивця, готовий у буквальному розумінні цього слова «душу покласти за ближніх», – саме душу, бо зло вражає душу, перекручує її, псує.

Вбивця назавжди залишиться вбивцею, навіть якщо людина йде на це з найблагородніших мотивів – захисту слабких, оборони. Але якщо чоловік не готовий вбивати, коли необхідно, він може втратити і сім’ю, і Батьківщину, і йому слід зробити правильний вибір. І вибір цей робиться не в момент оголошення війни чи нападу. Його роблять у дитинстві на уроках історії, або над улюбленою книжкою, або в розмові з дідом.

Готовність померти за Батьківщину похвальна. Але в цього подвигу є і зворотна сторона – готовність вбивати за Батьківщину. А тому перед кожним чоловіком рано чи пізно встають три найважливіші питання:

  1. заради чого я живу;
  2. заради чого я готовий померти;
  3. заради чого я готовий убити.

Це дуже страшно, але справжню ціну ніколи не назвеш, якщо тобі не відкриється трагедія хворого добра.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)