Про бачення Бога

У Житії преподобного Пахомія Великого, між іншим, говориться, що він досяг такої високої досконалості, що своєю безпристрасністю звів себе навіть до бачення Бога. Чи можливо це?

Святий першомученик і архідиякон Стефан, перед своєю мученицькою кончиною, глянувши на небо, побачив славу Божу і Ісуса, «Який стоїть праворуч Бога» (Діян.7:56).

Преподобний Сисой Великий, коли відчув наближення смерті, то ченцям, що оточували його, з обличчям, що просяяло, сказав: «Прийшов авва Антоній!» Трохи помовчавши, вигукнув: «З’являється лик пророків!» У цей час обличчя його просяяло ще більше, і він став з кимсь невидимим розмовляти. «З ким розмовляєш, отче?» – запитали ченці. «Господні Ангели, – відповідав старець, – прийшли узяти мене; але я благаю їх, щоб хоч на малий час залишили мене тут покаятися». – «Та ти зовсім не вимагаєш покаяння», – заперечили йому. «Ні, браття, – сказав преподобний, – не знаю я навіть, чи поклав хоч тільки початок своєму покаянню!» Здивувалися ченці упокорюванню праведника, а тим часом у цей час обличчя його вже просяяло як сонце. «Дивіться! – нарешті вигукнув він: – Ось прийшов Сам Господь!» Усі вжахнулися, а старець відтак помер, і блиснула як би блискавка, і келія наповнилася пахощами.

Отже, браття, і бачення Бога можливе, і це, окрім прикладів, підтверджує і Сам Господь. Він казав: «Хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам» (Ін.14:21).

Чи повинні ми бажати цього бачення Бога? Так, звичайно, повинні, але бачення Бога не чуттєвого, а духовного, такого, яке мав Давид. «Повсякчас, – каже він, – бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не захитаюся» (Пс.15:8). Пам’ятаючи про повсюдну присутність Божу, наблизимося до Господа вірою, зміцнимося надією, обіймемо Його любов’ю, от і буде наше бачення Бога і радісним, і рятівним для нас. Амінь.