Добро з кулаками

Будславська ікона Божої матері

Закрийте очі і виразно вимовте: «чеснота», «доброчесний», «доброчесна».

Що ви побачили?

Які образи, жести, фрази, особи спали на думку?

З ким і з чим вони пов’язалися?

Що розбудили в пам’яті?

Сучасна людина, швидше за все, автоматично, несвідомо поміщає ці слова в іронічний контекст. Це зразки застарілої лексики, терміни, що видохлися, зів’ялі поняття.

Ілля Стогов – католик. Будь він у нашій Церкві, його книги читали б більш охоче православні. Своєму наверненню він присвятив невелику книжку «Тринадцять місяців». Пітерський журналіст з бурхливим минулим приймає християнство і вирушає у свою першу хресну ходу, багатоденну і нелегку. Вони йдуть Білоруссю до Будславської ікони Божої Матері, йдуть довго і важко, так що до вечора просто валяться без сил на землю.

В одному з білоруських сіл навколо їх стихійного табору починає крутитися цікава місцева дітвора. Ілля, простягнувшись на травичці, помічає русяву голову, яка, мелькаючи тут і там, очевидно наближається до нього по витіюватій концентричній орбіті.

– Дядько, а ви хто?

– Ми – християни.

– А хто такі християни?

– Християни – це красиві, але вірні жінки і сильні, але добрі чоловіки.

Геніальна відповідь, чи не так? Краще і не скажеш. Але малюк продовжує:

– Дядько! А навіщо бути добрим, якщо ти сильний?

От вам – короткий нарис етичних поглядів маленького язичника. І не лише його. Це сповідання моралі цілого покоління: переконаність у тому, що бути добрим означає показувати слабкість, записати себе в компанію невдах.

– Добро – доля слабаків і боягузів. Чеснота – ширма для дрібних душ, які бояться жити і прикривають гучними гаслами свою моральну немічність і безсилля. Страх Божий – це просто вдало назване боягузтво. Ви боїтеся грішити не тому, що це порушує заповіді, а тому, що сил замало, і ви свою недокрівну мораль нав’язуєте здоровій і сильній більшості, попутно забороняючи і заздрячи тим, хто жити уміє і робить це із смаком. Ти праведний, бо грішити вже не в змозі, але іншим заздриш, от і забороняєш, душиш живе!

Впізнали «пророка»? Приблизно так християнську мораль оцінював Ніцше. Цей блискучий стиліст і дотепний мислитель, і його критику християнину читати непросто, але часом корисне. Сьогодні його назвали б «досвідченим тролем». Проте дещо в чомусь він, дійсно, правий.

Християни прогледіли той момент, коли добро і чеснота перестали вважатися силою і були віддані в повне володіння старим і заздрісним невдахам.

Ми не помітили, як стали ототожнювати чесноту із забороною на гріх, ніби нам подарували не маєток, а лише огорожу, що вбиває рух у будь-яку сторону.

Проте чеснота – це сила і енергія. Бути добрим і бути сильним – одне й те ж. Справжня християнська етика – це кодекс лицаря, це символ віри доблесті і відваги, рішучості і ризику, азарт змагання і весела безстрашність.

Усю християнську мораль можна умістити в один абзац честертоновського есе «Шматочок крейди»: Чеснота – не відсутність вади і не втеча від моральних небезпек; вона жива і неповторювана, як біль або сильний запах. Милість – не в тому, щоб не мстити або не карати, вона конкретна і яскрава, немов сонце; ви або знаєте її, або ні. Цнотливість – не утримання від розпусти; воно полум’яніє, як Жанна д’Арк. Бог малює різними фарбами, але малюнок Його особливо яскравий (я ледь не сказав – особливо зухвалий), коли Він малює білим.

Vіrtus – латинське слово, яке ми перекладаємо як «чеснота». Ви помітили корінь vіr? Це важливо, бо vіr латинню означає «чоловік». Чеснота – не це «бабське», не затхле і слізливе. Чеснота – це відвага і мужність, у тому числі і мужність жінки, і мужність дитини. Досить часто цей латинський термін перекладають як «доблесть» і «гідність», бо в справжній чесноті є і доблесть і гідність, а там, де їх немає, не давайте себе обдурити. Целофанові чесноти – на звалище!

Грецький еквівалент vіrtus – αρετη, і ви не помилитеся, якщо припустите зв’язок цього слова зі знайомим терміном «аристократія» – «влада кращих». Чеснота – це найкраще, відбірне, максимально живе, не об’їдки життя, а саме серце її горіння. У давнину αρετη означало «добротність», «вища якість». Це був жест захоплення. Ми б вигукнули: яка річ! перший сорт! супер! А древній грек брав у руки добре зроблений ніж, річ добротну і надійну, і ставив оцінку: αρετη! Якби ми пам’ятали це значення, то безпомилково визначали б доброчесну людину як людину з великої букви. А якщо не з великої – то і про чесноту казати нічого!

Апостол Павло пише до Тимофія: «Бо дав нам Бог духа не страху, а сили, і любови, і цнотливости» (2Тим. 1:7).

Цнотливість і лагідність – не боязнь і боягузтво, а доблесть, зароблена трудом, скарб, здобутий у ворога боєм. Бути доброчесним – величезний ризик. Це підсумок великої праці, це мужність, викута перед лицем небезпеки.

Чеснота не дар природи, не природжена властивість. Добро – результат важкої, копіткої багаторічної праці.

Чеснота є навичка відповідати на виклики долі справою, роботою добра.

У біблійній книзі Суддів зібрані історії з життя євреїв в один з найсмутніших періодів їх історії, коли вони знаходилися під владою жорстоких і цинічних загарбників, так що в деяких людей навіть з’явилася образа на Творця:

– Куди дивиться Бог? Як Він попускає такі страждання Своєму народу?

Подібні думки кипіли в голові юнака на ім’я Гедеон, коли він квапливо готувався до втечі, бо орда мадіанитян була на підступах до його селища. І йому з’явився ангел у вигляді мандрівника із звичайним вітанням:

– Господь з тобою, чоловіче сильний!

– Господь з нами? Тоді звідки всі ці біди? Літні люди кажуть, що Бог вивів нас з Єгипту. Щось не помітно, щоб Він поспішав до нас на допомогу цього разу!

– Але ж ти – чоловік! Йди і врятуй Ізраїль!

Ангел дав йому відповідь, геніальну у своїй очевидності: доблесний чоловік відповідає на виклики життя справою і вчинком, і доблесть тільки міцніє, стає ще сильнішою від кинутого їй виклику. Доброчесний – не боягуз і не панікер, але людина, завжди готова до битви.

Уважно перечитайте біблійні історії про покликання святих на подвиг. Покликання – це не лише благословення Боже, але ще і відповідь людини, готовність йти на справу Божу, відвага і презирство до болю.

«І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене» (Іс. 6:8).

На заклик Божий Ісая відповів готовністю до справи, не уточнюючи, що треба робити, які гарантії і шанси на перемогу.

– Ось я, пошли мене!

Це слова чоловіка!

Чеснота – це навичка відповідати справою добра на атаки долі. Навичку потрібно виховувати, ставити, формувати, і це не питання одного дня.

– Яким чином?

– Вчиться в найсильніших.

Люди добра і чеснот оточують нас всюди. Не соромтеся брати уроки навіть у людей світських і невіруючих. Серед них немало доблесних чоловіків і благородних жінок. Тільки не потрібно забувати, що перший крок до доблесті – готовність переносити біль і невдачі.

Шлях добра важкий. Але наприкінці його ви побачите щось абсолютно прекрасне: красивих, але вірних жінок і сильних, але добрих чоловіків.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)