Слід стежити за поведінкою дітей у ранньому віці

Дехто з безрозсудних батьків абсолютно нехтує вихованням дітей у ранньому їх віці. Скоїла дитина погану справу, безрозсудний батько каже: «Нічого, ще дитина, не розуміє, виросте – не стане цього робити». І росте ця дитина, як дика яблуня в лісі; така дичина, така глушина! А покуштуєш плоду з цієї яблуні і не зрадієш – такий він кислий і гіркий. І от, ніким не зупинена, не карана і не наставлена, зростає згодом ця дитина рабом своїх безладних схильностей; рання її зла поведінка переходить у неї в навичку, і стає вона непотрібним членом суспільства, горем для своїх батьків, тягарем і спокусою для багатьох.

«Нічого немає гірше, – каже св. Златоуст, – коли дитяча провина не виправляється і через це в дітях стає навичкою. Ця провина, будучи занедбаною, звісно настільки псує дитину, що згодом вже не буває можливості жодними умовляннями її виправити, і подібних дітей диявол водить, як полонених, куди йому заманеться. Він стає повновладним їх повелителем, дає їм згубні настанови, і нещасні діти, ніскільки не думаючи, що ці настанови ведуть їх до кінцевої загибелі, виконують їх із цілковитим задоволенням».

Який з цього ми повинні зробити висновок? Те, що в ранньому дитячому віці не лише жодної вади, але навіть дитячої провини батьки не повинні вважати незначною, бо, як показує досвід, і як ми бачили із слова св. Златоуста, і мале, якщо не буде помічене і зупинене вчасно, стає, врешті-решт, великим. І дійсно: чи не часто буває, що найтяжчі злочини, скоєні в зрілих літах, виросли, як із насіння, з маловажних, мабуть, витівок, допущених у молодості? Дитина зірвала без дозволу яблуко; що тут особливого? А тим часом вона згодом стала злодієм. Дитина звикла тиранити домашніх тварин; ну, що за біда, що вона б’є собаку чи кішку? А дивишся, у зрілому віці вона стала жорстоким і нелюдяним тираном своєї сім’ї. Дочка гуляє з іншими запівніч. «Ну що ж, справа молода, – кажуть, – нехай собі гуляє». І проте, часто після цих гулянь батько і мати, через доньчину ганьбу, рвуть на собі волосся, та пізно.

Отже, батьки, не забувайте, якщо дитина ваша скоїла зле одного разу, то може скоїти і другим разом; а з повторенням злого більше і більше в неї слабшатимуть сили до опору злу, і, нарешті, гріх навернеться в навичку, якщо вчасно не вживете заходи до припинення зла.

«Глупота, – каже Соломон, – прив’язалася до серця юнака, але виправна різка віддалить її від нього» (Притч. 22:15). Тому і піклуйтеся ствердити в серці своєму любов до дітей не сліпу, а розумну; а для надбання її частіше наводьте на пам’ять настанови Премудрого: «Хто любить свого сина, той нехай частіше карає його, щоб згодом утішатися ним. Хто наставляє свого сина, той буде мати допомогу від нього і серед знайомих буде хвалитися ним» (Сир. 30:1-2). «Плекай дитя, і воно злякає тебе; грай з ним, і воно засмутить тебе. Не давай йому волі в юності і не потурай нерозуму його» (Сир. 30:9,11). Амінь.