Господь прислав нам подарунок у непоказній упаковці. Але всередині – благословення!

Так от, знай, що за кожною проблемою ховається благословення від Господа. У кожній життєвій ситуації. Ніщо в житті – з моменту, як ти прокинувся вранці, до моменту, як ліг спати, – не проходить повз кінцеву мету: принести тобі користь. Можливо, не все це приємне, не все дарує насолоду і задоволення, але абсолютно точно корисне. Як сказав апостол Павло: «До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра» (Рим. 8:28). Коли людина любить Бога і дивиться на життя Його очима, очима Христовими, і вірить, що все, що відбувається – їй на користь, так і виходить. Життя стає нашим союзником. І проблеми, і труднощі, і перешкоди, через які ми спотикаємося, – усе це робить нас сильнішими і міцнішими, адже падіння учать витривалості.

Ніщо в житті не відбувається з метою знищити нас. Нам сформували неправильне, спотворене уявлення про Бога, Який карає, карає, і замість того, щоб підтримувати нас, тільки і робить, що заважає нашому щастю, постійно кажучи: «Ні, ні, ні!» Варто нам чогось захотіти, Бог тут же починає чинити перешкоди. І от караючий жест, бетонна стіна, об яку марно битися головою, і грізний голос згори: «Ні! Ти цього не зробиш! Я – твій Бог – забороняю тобі!» Така віра, укорінена в нашій душі, абсолютно неправильна. Господь зовсім інакше учив нас ставитися до себе. Він хотів, щоб ми ставилися до Нього як до Друга. Отже все, що відбувається в нашому житті, йде нам виключно на користь. Кожна трагедія несе в собі приховане благословення, про що я сказав на початку нашої бесіди.

Можливо, ви читали житіє св. Максима Кавсокалівіта. У нього неспроста з’явилося таке прізвисько. Цей святий ніс подвиг убозтва і, переходячи з місця на місце, кожного разу спалював свою каліву (курінь з трави – прим. пер.). Кавсокалівіт – «той, хто спалює каліви». Він робив так, бо не хотів нічого мати. Кожного разу, коли святий відчував, що на його духовному шляху виникає перешкода, він спалював чергову каліву і переходив на інше місце. Я читав художній твір за мотивами його житія, і там йому ставлять питання: «Чому ти це робиш?» На що святий Максим відповідає: «Коли мій курінь згорає, я починаю краще бачити небеса. Немає даху над головою – немає перешкоди, і я без зусиль можу відкрити серце Господові».

Святий Максим Кавсокалівіт

Так і з нашими проблемами: вони відкривають серце, роблять нас гнучкішими, розширюють свідомість, збільшують внутрішній простір, звільняючи місце для нового. Адже щоб у душу проникло нове, необхідно позбутися старого. Іноді таке позбавлення може бути болючим.

У побутових питаннях все простіше. Приміром, з настанням вечора, якщо хочеться перенести затишне крісло з кімнати на балкон, але через якусь причину це незручно, ти легко відмовляєшся від задуманого: «Ну і не потрібно, нехай залишається тут, не проблема». Проте життя так просто не зміниш. Як це можливо, якщо все залишати як є? Не вийде. Щоб життя змінилося, щоб змінилося наше сприйняття, потрібна перестановка. І перестановка ця відбувається часто завдяки якимсь потрясінням, а іноді і трагічним випадкам, які примушують нас сильно страждати, наносячи величезні рани. Але інакше – ніяк. І врятувати нас у такі моменти може душевна гнучкість, коли ми не опираємося волі Божій, не намагаємося плисти проти течії. Стався до того, що відбувається, як до течії води. Проблеми починаються тоді, коли ти намагаєшся усе повернути, як було, починаєш опиратися Богові, обставинам, життю. Отже перше – це правильне ставлення до життя, а друге – віра. Коли людина вірить, вона сприймає те, що ще не сталося, як те, що сталося. І бачить усе так, як при Світлі Божественного сяйва. «От я, Господи, я йду до Тебе!» Отже, сподіваюся, усі ці труднощі дозволять мені побачити Світло Христове, а не зануритися в морок відчаю і муки пекельні.

Необхідно всі душевні «кошти» інвестувати саме в це – у Світло Христове. Так найнадійніше. І сказати собі: «Це неодмінно призведе до чогось доброго».

Один мій друг – багатодітний батько – любить повторювати ці слова. Коли в сім’ї починаються проблеми – непроста вагітність, хвороба когось з дітей і тому подібне, – він каже: «Господь прислав нам подарунок у непоказній упаковці. Але всередині – благословення! Напевно нас чекає щось добре».

Якось я дивився один американський фільм, там у людини згорів будинок (в Америці більшість приватних будинків зводяться з дерева, не з бетону, як у нас, у Греції). І в той час, як навколо всі горювали, сам хазяїн оптимістично повторював: «Та це краще, що могло зі мною статися! Тепер я можу рушити в подорож тропіками! Не станься цієї пожежі, я б так і не наважився покинути свій комфортний будинок, а тепер, коли його немає, у мене з’явилася можливість поїхати, куди захочу!» У трагедії, яка сталася, ця людина побачила для себе нову можливість. Так і з усіма життєвими труднощами: настане час, і ти зможеш побачити, який благотворний вплив вони здійснили на твоє життя, душевне влаштування і людей, що оточують тебе.

От чому варто повчитися у св. Максима бачити небо із згорілого куреня. Небо, яке відкривається тобі і дарує ще більшу радість, більшу силу. Проблеми посилаються нам не для того, щоб скрушити нас, а для того, щоб зміцнити, дати сили зустріти те добре, що чекає нас попереду і вже входить у наше життя. Головне – вчасно це зрозуміти. Наважся ж! До нових зустрічей.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)